Другий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Важливість віри (Рим 4:4–12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тому, хто виконує якусь роботу, заробіток рахується не як ласка, але як щось належне; 5. тому ж, хто не виконує, а вірує в того, який оправдує нечестивця, віра його рахується за оправдання. 6. Як то й Давид проголошує щасливим чоловіка, якому Бог зараховує оправдання без діл: 7. “Щасливі ті, яким відпущені беззаконня і яким гріхи прикриті. 8. Щаслива людина, якій Господь гріха не порахує”. 9. Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних? Бо ми говоримо: “Віра була зарахована Авраамові як оправдання”. 10. Як же зарахована? Як він уже був обрізаний, чи як ще необрізаний? Не як він був обрізаний, але як необрізаний. 11. І він прийняв ознаку обрізання – печать оправдання − через віру, яку мав, бувши необрізаним, щоб бути батьком усіх тих, які вірять, не будучи обрізаними, щоб оправдання було їм теж пораховане, 12. і щоб він був батьком обрізання не лиш обрізаним, але й тим, що ходять слідами віри, яку ще перед обрізанням мав батько наш Авраам».

Коментар до тексту

Павло наголошує, що намагання жити згідно із сумлінням або ж виконуючи Божий Закон, є похвальним і добрим, але це не може привести людину до оправдання перед Богом, бо людина так чи так грішить. Люди часто не слухають свого сумління, і навіть знаючи Закон, не завжди хочуть або мають силу його виконати. Ось тому апостол доводить, що людина може оправдатися перед Богом тільки завдяки вірі. Як приклад віри св. Павло наводить особу Авраама. Цікаво, що єврейські вчителі в Мішні (записаний усний коментар до Тори) навчали, що Авраам був вірний Богові через дотримання всього Закону ще перед тим, як Закон був даний Мойсеєві на Синаї. Проте Павло доводить, що Авраам був оправданий саме завдяки вірі, а не через діла Закону. У Бут 12:1–3 Бог пообіцяв Авраамові, що з нього вийде великий народ і через нього всі люди на землі отримають благословення. Авраам тоді не мав ні землі, ні нащадків, які могли б стати вагомими компонентами у сповненні цих обітниць. Тому Бог покликав Авраама до землі Ханаану й пообіцяв йому нащадка, якого мала народити перестаріла Сара (Бут 17:19). Незважаючи на неймовірність цих обітниць, Авраам повірив Богові, Який зарахував йому це за праведність, тобто правильну поведінку стосовно Бога та ближніх (Бут 15:6), і в такий спосіб він став прикладом для всіх наступних поколінь віруючих (Гал 3:6; пор. Євр 11:8, 17)[1].

Meditatio (розважання)

«Тому ж, хто не виконує, а вірує в того, який оправдує нечестивця, віра його рахується за оправдання». Дуже важливим є усвідомлення того, що ми грішимо. Це прикре усвідомлення, але такою є реальність і правда життя. Святий Йоан Богослов каже: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. 9. Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. 10. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його неправдомовним, і слова Його в нас немає» (1 Йо 1:8–10).

Сам апостол Павло говорить про те, що кожна людина має свої немочі. До речі, апостол каже це дуже щиро й у великому смиренні: «Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитися» (2 Кор 11:29–30); «Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, обманює себе самого. 4. Кожний нехай добре перевіряє своє діло, і якщо він знайде, чим хвалитися перед самим собою, то вже ніяк не перед іншими: 5. кожний-бо власний тягар понесе» (Гал 6:3–5).

Коли Павло говорить про нечестивих, то має на увазі й самого Авраама, бо до того часу, поки Господь його покликав, він був необрізаним і не знав Божого Закону. Мова Павла могла шокувати його сучасників, позаяк усі шанували Авраама як праведного мужа (Бут 17; 22). Проте тут апостол говорить про час, згаданий у Бут 11, – час, коли Авраам ще був язичником. З іншого боку, хоча його довіра до Бога вражала, він також був людиною: робив помилки, вагався, відчував непевність. Та всі ці людські речі відійшли на другий план, бо він розумів, що є лише людиною, тому у всьому покладався на Бога, вірив Божому Слову, знав, що Бог − справді Господь.

Oratio (молитва)

«І полічено йому це за заслугу по всі роди, по віки вічні» (Пс 106:31).

Contemplatio (споглядання)

У Посланні до Ефесян Павло чудово описує те, що зробив Бог для нашого спасіння в Ісусі Христі, і як ми можемо скористати з цього, відповівши нашою вірою: «І ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. у яких ви колись звичаєм цього світу жили згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3. Між тими й ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. 4. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любові, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! 6. І разом із Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі, 7. щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися» (Еф 2:1–9).

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 4–25.