Другий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Приклад віри Авраама (Рим 4:13–25)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бо ж не через Закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, 14. бо коли спадкоємці ті, що в Законі, то віра не має сили й обітниця не має вартості: 15. Закон-бо викликає гнів, а там, де нема Закону, нема й переступу. 16. Тому, отже, обітниця від віри, щоб була вона дарована й забезпечена всім нащадкам, не тільки тим, що із Закону, але й тим, що з віри Авраама, який є батьком нам усім, 17. як написано: “Я настановив тебе батьком багатьох народів перед Тим, у Кого він увірував, – перед Богом, що оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало”. 18. Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: “Таке буде твоє потомство!” 19. Він, не захитавшись вірою, не зважав на своє вже примерле тіло – було ж йому яких сто років – і на завмерле лоно Сари. 20. Перед Божою обітницею він не піддався зневірі, навпаки ж – скріпився вірою і, воздавши хвалу Богові, 21. зовсім був певний, що він обіцяне спроможен виконати. 22. Тому й пораховано йому це за оправдання. 23. І не про нього одного тільки написано, що то було пораховано йому, 24. але й про нас, яким віра порахується, нас, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, 25. що був виданий за гріхи наші й воскрес для нашого оправдання».

Коментар до тексту

У цьому уривку св. Павло завершує пояснення, розпочате в Рим 1:18: праведність, або оправдання, не походить ні від життя згідно із сумлінням, ні від виконання Закону, але через віру в Ісуса Христа, яку апостол описує як «оправдання віри» (в. 13). Для увиразнення своєї думки Павло цитує Писання і ставить перед наші очі приклад Авраама, який не був оправданий ділами Закону, але вірою (Рим 4:1–8), як про це сказано в Бут 15:6 і як це повторює Давид у книзі Псалмів (Рим 4:6–8). Апостол також доводить (Рим 4:9–12), що праведність Авраама не була наслідком обрізання, позаяк вона виявилася до обрізання (Бут 17). Отже, за Божим планом обрізання було тільки зовнішнім знаком оправдання, а не його причиною. У вв. 13–17а Павло пояснює звʼязок між центром обіцянки, яку Бог дав Авраамові (він буде батьком багатьох народів та в його нащадку будуть благословенні всі народи землі (Бут 12:1–3; 15:5–6)), і ділами Закону, тобто діями, учиненими з послуху до Закону. Апостол доводить, що Божа обіцянка є виявом Його щедрості та повністю походить з Його ініціативи. Святий Павло завершує свій дискурс похвалою великій вірі отця віруючих – Авраама, який цілковито довірився Божій обітниці, неймовірній з людського погляду. Віра Авраама є моделлю для віри християн. Обіцянка, дана Авраамові, сповнилася в нас, віруючих у Христа, Який заради нас помер і воскрес (вв. 22–25)[1].

Meditatio (розважання)

«Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: “Таке буде твоє потомство!”» Авраам повірив Богові в надії, що Той здатний сповнити те, що пообіцяв[2]. За своєю суттю наша довіра до Бога − це визнання Бога Богом. Довіритися Богові можна тільки тоді, коли ми Його пізнали й пережили досвід зустрічі з Ним. Переважно наслідком справжнього досвіду Бога є цілковита переміна особи, а також зародження в серці віри, надії та любові. Ці три чесноти можна перелічити і в зворотному порядку, бо вони є результатом досвіду Бога, Який є цілковитою любов’ю.

Бог, Якого ми зустрічаємо на сторінках Святого Письма і Якого можна так само досвідчити на своїй особистій життєвій дорозі, є Богом чудес і великих дарів. Коли Авраам жалівся, що не має нащадка, Бог запевнив його, що він матиме стільки нащадків, як зір на небі (Бут 15:5). Бог знав, чому Він покликав Авраама, і бачив усе в остаточній перспективі. Авраам, натомість, спершу був зосереджений тільки на своєму прикрому досвіді. Тому довіряти Богові означає прийняти Його перспективу, довіритися Його планові та візії, тобто дозволити Богові бути Богом, погодитися, що світ, наше життя, наше майбутнє мають сенс для Бога, що вони особливо цінні та дорогі для Нього.

Плодом довіри Авраама до Бога були його діла, щоденні конкретні кроки, які уможливлювали реалізацію Божих планів. Проте Авраам не є «батьком діл», але духовним батьком усіх, які здатні беззастережно довіряти Богові. Його вчинки не завжди були бездоганні, Божі задуми й обіцянки часто викликали в нього різні запитання, але найважливішою була його довіра, завдяки якій він міг відкриватися на Божі діяння, а Бог міг робити з його життям і через його життя саме те, що було корисним та дуже важливим і для Авраама, і для його духовних нащадків.

Oratio (молитва)

«Укажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).

Contemplatio (споглядання)

Ми намагаємося жити згідно зі своїм сумлінням та виконувати Божі заповіді. Та якщо ми відверті із собою, то мусимо визнати, що нам це не завжди вдається. Причина полягає в тому, що, будучи нащадками Адама і Єви, ми посідаємо наднищену гріхом людську природу, позначену духовними збоями та труднощами. Проте Бог сильніший не тільки від наших слабкостей, але й від усього, що руйнує наше життя, і навіть від смерті. Тому варто навчитися довіряти своє життя Богові, щоб Він міг тримати його в порядку й ми могли жити за Його первісним задумом.


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Romans and Galatians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 83.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 4:18.

2 коментарі до “Другий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Приклад віри Авраама (Рим 4:13–25)”

  1. Слава Ісусу Христу!
    Дуже гарне і послідовне пояснення тексту сьогоднішнього читання, від віри Авраама до особистої віри.Вчимося довіряти Богу, як і Авраам.Це важливо.
    Дякую вам отче Юрію!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.