Lectio (читання)
«Бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, 29. а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою − такому похвала не від людей, але від Бога. 3:1. У чому вищість юдея? Або яка користь з обрізання? 2. Велика з кожного погляду: їм-бо насамперед були довірені пророцтва Божі. 3. Що ж бо, коли деякі не повірили? Хіба ж їхня невірність знищить вірність Божу? 4. Ясно, що ні! Треба визнати радше, що Бог правдомовний, а кожний чоловік брехливий, як написано: “Щоб ти оправдався у твоїх словах і переміг, коли будуть тебе судити”. 5. Коли ж наша неправедність виявляє Божу праведність, то що скажемо? Чи ж Бог є несправедливий, – по-людському говорю! – коли наводить гнів Свій? 6. Зовсім ні! Бо ж як би Бог мав світ судити? 7. Та коли Божа правда моєю неправдою більше сяє Йому на славу, то нащо мене ще як грішника судити? 8. Чому ж тоді деякі нас очорнюють і деякі говорять, нібито ми кажемо: “Робімо зло, щоб із нього вийшло добро?” На таких суд справедливий. 9. То що ж? Маємо перевагу? Зовсім ні! Бо ж ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом, 10. як написано: “Немає справедливого ані одного! 11. Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога. 12. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного! 13. Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їхній схильний, отрута гадюча у них під губами. 14. Уста у них прокльонів повні й гіркоти. 15. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. 16. На їхніх дорогах злидні й руїна. 17. Вони не відають дороги миру. 18. Немає Божого остраху в них перед очима”».
Коментар до тексту
Цей уривок доводить одну з головних тез цього послання: усі люди мають потребу в праведності. Увесь світ відійшов від Бога, і цим засудив себе на погибель. Усі язичники винні в ідолопоклонстві та багатьох інших гріхах (Рим 1:18–32), але і юдеї не набагато кращі, бо не відповідають вимогам Закону Мойсея (Рим 2:1–3:20). Закон тільки збільшує свідомість гріха (Рим 3:20)[1]. Парадокс полягає в тому, що, незважаючи на знання Закону, євреї не мають моральної переваги над язичниками. Вірш 29, який відкриває уривок, завершує коротку аргументацію апостола Павла про те, що володіти Законом, знати його − це не чеснота. У цьому контексті і знак обрізання не є якимось увиразненням елітності євреїв, позаяк усі люди так чи так потребують оправдання (Рим 2:17–29). На початку Рим 3, послуговуючись популярним на той час стилем діатриби (форма дискусії з уявним опонентом), Павло відповідає на евентуальне заперечення, що його теза про гріховність усього людства применшує релігійні прерогативи Ізраїлю: незважаючи на свої людські слабкості, вони все ж залишаються носіями Божого одкровення, адже воно залежить від Божої, а не від людської вірності (вв. 1–4). Пояснивши, що Ізраїль має упривілейований статус завдяки вірності Бога, апостол, нанизуючи ланцюжок старозавітних цитат, указує на невірність Ізраїлю. Ці тексти вкотре унаочнюють, що ізраїльтяни, як і все людство, несуть тягар гріха – вони пов’язані разом згадкою про різні органи тіла: горло, язик, губи, уста, ноги, очі (вв. 9–18)[2].
Meditatio (розважання)
«Що ж бо, коли деякі не повірили? Хіба ж їхня невірність знищить вірність Божу?» Ізраїль отримав Боже одкровення, щоб передати його іншим народам. На жаль, після Вавилонського полону (586–537 рр. до Хр.) – найбільш трагічного періоду старозавітного Ізраїлю – євреї в болючому інстинкті самозбереження замкнулися для зовнішнього світу, і їхня місійна діяльність серед інших народів не була визначною. Видається, що багато ізраїльтян сприймало численні отримані Божі дари як певний привілей, а не велику відповідальність. Говорячи мовою Ісуса, світло перестало світити для світу: замість того, щоб свідчити іншим, Ізраїль часто був замилуваний власною винятковістю.
Факт невірності окремих ізраїльтян щодо Бога не означає, що Бог зрікся Своєї вірності, по суті, зрікся Себе Самого. Зовсім ні, а радше навпаки: наша невірність тільки увиразнювала Божу вірність. Бог не скасовує ні Своїх планів, ні Своєї місії, бо Він не такий, як ми. Його плани досконалі, а місія чітка й безкомпромісна: Він хоче, щоб ми були щасливі, навіть якщо робимо все, щоб цьому зашкодити.
Бог завжди більший за наші немочі, слабодухість, короткозорість і все те, що тягне наше життя донизу. Бог не людина, хоч ми часто сприймаємо Його саме крізь призму нашого бачення світу. Бог досконалий, і на Нього не накладаються наші обмеженням. Він Святий, тобто Інакший. Інакший ніж будь-який людський досвід. Тому важливо не редукувати Його до нашого звуженого мислення, а навчитися адорувати – молитовно споглядати, заглиблюватися в Нього, щоб навчитися Ним жити, захотіти Його наслідувати…
Oratio (молитва)
«Царство Твоє – усіх віків царство, і влада Твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх Своїх глаголах, Святий у всіх Своїх творіннях» (Пс 145:13).
Contemplatio (споглядання)
Бог має план для всього. Ми можемо чинити різні перешкоди, але Його задуми незмінні, і Він усе приведе до первісного порядку. Страсті та Воскресіння Його Сина вказують, на що здатний Господь задля мене й задля тебе. Сучасна людина повинна знати про це – про Божу любов і безмежну вірність. Багатьом ця Добра Новина допоможе вийти зі своїх обмежених світів і відважитися жити згідно з великими Божими планами, за Його чудовим задумом справжнього життя для кожної людини.
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 264.
[2] M. A. Getty, C. Osiek. The Letter to Romans, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1581–1582.
Дуже дякую вам отче за докладні по розважання
Щиро дякую отче Юрію за сильний і зрозумілий коментар!
Це просто дивовижно, що Господь завжди вірний людині, незважаючи на людську неміч, недосконалість або гріховність.
Тільки за цю Божу вірність кожний повинен бути вдячний Йому та славити й величати Його по всі дні свого життя!!!
Божої вам благодаті нести велике Боже ім’я у вашій праці!!!