Дев’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Ми Господні (Рим 14:6–9)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, ради Господа їсть, бо ж дякує Богові; і хто не їсть, ради Господа не їсть і дякує Богові. 7. Ніхто-бо з нас не живе для себе самого й ніхто не вмирає для самого себе: 8. бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9. На це-бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати».

Коментар до тексту[1]

Спільнота християн у Римі не була однорідною, бо до неї входили як колишні язичники, так і вихідці з юдаїзму. Ті, які походили з язичництва, після прийняття Доброї Новини виявилися більш здатними до життя у свободі Євангелія (Павло називає їх «сильними», при цьому зараховує до них і себе, хоч за походженням є євреєм – Рим 15:1). Натомість вихідці з юдаїзму значно важче переживали прощання з величезною спадщиною приписів та ритуалів, серед яких кошерна їжа (дозволена для вживання) та дотримання Суботи, і це відігравало зовсім не останню роль (Павло називає їх «слабкими» – Рим 14:1–3 ). Цілком імовірно, що стосунки між обома світоглядними таборами загострилися після того, як 54 р. помер імператор Клавдій, а християнам єврейського походження було дозволено повернутися до Рима, звідки наказом того ж Клавдія їх було вигнано 49 р. Певна свобода, якою втішалися вихідці з язичництва, підпала під критику християн юдейського походження. У цьому уривку св. Павло закликає вірних у спільноті бути вирозумілими та поважати одні до одних. Якщо хтось далі зважає на особливі дні (Суботу, новомісяччя чи свята) і робить це з певністю думки (Рим 14:5), хай чинить усе це з подякою Богові й на Його славу (в. 6). Христос помер за всіх людей, і усвідомлення цього факту має всіх об’єднувати, бо ж усі залежні від Господа (в. 7). Чим би вірні не займалися, вони повинні пильнувати, щоб у всьому був прославлений Бог, бо ми всі Йому належимо (в. 8). Страсті та Воскресіння Ісуса обʼявляють чудовий Божий задум для всіх людей, тому християни мають більше того, що їх обʼєднує, ніж роз’єднує (в. 9).

Meditatio (розважання)

«Ніхто-бо з нас не живе для себе самого й ніхто не вмирає для самого себе: 8. бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні». У цих віршах Павло не говорить про всіх людей, бо насправді не всі є такої думки. Тут ідеться про християн, які мають цілком інше розуміння сенсу життя і смерти, ніж люди, які ніколи не пізнали Бога, явленого в Ісусі Христі. Хто пізнав Господа, той знає, що ми Господні й чому ми Господні.

Усвідомлення факту, що Ісус є нашим Господом, дає нам інше сприйняття життя взагалі. Це також означає, що те, як ми живемо в цьому світі, має значення і для життя майбутнього віку, бо над усім стоїть Господь. У Посланні до Филип’ян Павло каже: «Знаю-бо, що це для мене вийде на спасіння завдяки вашим молитвам та допомозі Духа Ісуса Христа, 20. за моїм твердим очікуванням і надією, що я не буду осоромлений ні в чому, а навпаки, я цілком певний, що нині, як і завжди, Христос буде звеличений у моїм тілі, чи то моїм життям, чи смертю. 21. Для мене-бо життя – Христос, а смерть – прибуток» (Флп 1:19–21).

У цьому житті Павло жив із Христом, і навіть більше, бо міг сказати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Він також був певний, що коли помре, то далі буде з Христом: «Тягне-бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще, 24. та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі» (Флп 1:23–24).

Oratio (молитва)

«Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в Тебе; блаженство по Твоїй правиці вічне» (Пс 16:11).

Contemplatio (споглядання)

Трохи раніше в цьому листі Павло вже стверджував, що смерть не може роз’єднати вірних із Христом: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8:38–39). Єдність із Христом сильніша за смерть і надає сенсу нашому життю. Зважаючи на ставлення Господа до нас і наше до Нього, важливо навчитися будувати правильні стосунки з нашими ближніми, бо ж усі ми − Господні.


[1] Деякі думки в коментарі до тексту, розважанні та запрошенні до споглядання основані на: K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 591–592; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 14:6–9.

3 коментарі до “Дев’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Ми Господні (Рим 14:6–9)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О. Юрій, щиро дякую за пояснення Божого Слова, за Ваше невтомне служіння!

    «…бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо для Господа вмираємо…
    На це-бо Христос умер і воскрес, щоб над живими і мертвими панувати.»
    (Рим.14:8,9)
    Згідно з св. Миколою Кавасилою, – саме завдяки Воскресінню Христа воскреснуть усі люди, всі будуть жити вічно… Але важливо ще під час земного життя пізнати Бога, увірувавши в Христа, мати з Господом довірливі стосунки Любові, щоб зустрітися і вічно бути з Ним у Царстві Божому.
    Як же треба пильнувати чистоту свого серця, щоб не занедбати те велике Спасіння, яке вже дароване нам!
    Духовно чувати, вважати на себе, бо дні лукаві…

    — Господи, дякую Тобі за Твою святу Жертву і Воскресіння, за Святого Духа, який навчає і провадить нас дорогою Спасіння!
    Допоможи бути завжди вірними Тобі, щоб жити, вмерти і воскреснути в Любові!
    Амінь.

  2. Слава Ісусу Христу!
    Щиро дякую отче за цікавий та глибокий аналіз даного фрагменту послання.
    Як то є важливо розуміти і усвідомлювати, як Господь наш
    Ісус Христос, відноситься до нас людей та бажає, щоб ми відносились так само до Нього і ближнього.
    Хоча воно і не легко, але про це треба пам’ятати повсякчасно!
    Божої помочі вам отче повчати і наставляти нас на дорогу праведності!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.