Десятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Бачити можливості (1 Кор 16:4–12)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною. 5. Прийду ж до вас, як Македонію перейду, бо я крізь Македонію переходжу. 6. А у вас, може, зупинюсь або й перезимую, щоб ви мене провели, куди я піду. 7. Я вас не хочу бачити тепер лиш у переході, надіюсь-бо деякий час у вас перебути, коли те Господь дозволить. 8. В Ефесі я перебуду до П’ятдесятниці, 9. великі-бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато. 10. Як прийде Тимотей до вас, глядіть, щоб почувався у вас безпечно, бо він, як і я, робить діло Господнє. 11. Нехай, отже, ніхто ним не легковажить, і відпровадьте його в мирі, щоб прийшов до мене, бо я з братами на нього чекаю. 12. А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та він не мав ніякої охоти тепер прибути, прийде, як буде догідний час».

Коментар до тексту

Як і в багатьох інших листах, Павло завершує це послання вказівками, особистими повідомленнями, підбадьореннями, завершальними привітаннями й визнаннями (1 Кор 16:1–24; пор. Рим 15:22–16:24; Еф 6:21–24). Згадавши про збірку на потреби вбогих у Єрусалимі (1 Кор 16:1–3), він стверджує, що й сам планує відвідати Єрусалим (в. 4). У наступних віршах (вв. 5–12) апостол говорить про свій план подорожі до Коринта, де проведе кілька місяців, про цю подорож маємо також свідчення Луки в Ді 19:21; 20:1–3. Тимчасом Павло хоче ще трохи залишитися в Ефесі (вв. 8–9), де побачив відчинені «великі двері» можливостей проголошувати Євангелію (пор. Ді 14:27; 2 Кор 2:12; Кол 4:3). Попри все, там не бракувало противників, можливо, ішлося про золотаря Димитрія, який робив срібні храмики Артеміди і, боячись утратити заробіток, збунтував проти Павла ремісників (Ді 19:23–27). Отож запланувавши провести час в Ефесі аж до весняного свята П’ятдесятниці, улітку апостол хотів відвідати Македонію і, провівши зиму в Коринті, наступної весни вирушити до Єрусалима. У наступних віршах (вв. 10–11) Павло просить коринтян належно прийняти його близького, але ще зовсім молодого та сором’язливого співробітника Тимотея (1 Тим 4:12; 2 Тим 1:7; пор. Ді 16:1–3). Він повідомляє, що просив прийти до них Аполлоса, але той зробить це в догідний час: можливо, Аполлос не хотів спричиняти чергових поділів у громаді, про які читаємо у 1 Кор 3:1–4[1].

Meditatio (розважання)

«В Ефесі я перебуду до П’ятдесятниці, 9. великі-бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато». Ефес був портовим містом у південно-західній частині Малої Азії (територія сучасної Туреччини) та відігравав роль столиці Римської провінції Азія. Павло провів там щонайменше три роки під час своєї Третьої місійної подорожі (52–57 рр.) і написав Перше послання до Коринтян.

Пізніше, наприкінці 50-х років, перебуваючи в черговому ув’язненні заради Христа (можливо, у самому Ефесі, хоча дехто вважає, що в Римі чи навіть Кесарії), апостол Павло напише циркулярного листа до всіх Церков поблизу Ефеса, у якому наголошуватиме на всесвітньому пануванні Воскреслого Христа, через Якого Бог примирив небесне і земне. Апостол проситиме, щоб це примирення язичників та євреїв в одному Христовому Тілі – Церкві, а відтак примирення Неба і землі відображалося у щоденному житті Церкви, передусім у нових стосунках на різних рівнях між її членами.

Проголошуючи декілька років Євангелію в Ефесі та околицях, Павло не був наївним і не перебував у якійсь екзальтації. Вистачає прочитати прощальні слова апостола до ефеських пастирів, щоб зрозуміти, що його служіння Господеві було «у повній покорі, у сльозах та напастях» (Ді 20:19). Щобільше, Павло усвідомлював, що те, що він сіяв, ворог буде намагатися викоренити, тому попереджав пастирів Церкви: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть пагубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову Його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що Сам сказав: “Більше щастя давати, ніж брати”» (Ді 20:29–35).

Незважаючи на опозицію ремісників, яким він зашкодив у бізнесі виготовлення храмин Артеміди, та на незрілість пастирів, які в майбутньому будуть гризтися між собою, Павло не вважав, що в Ефесі нічого не вийде. Попри людський фактор, він бачив там «відкриті великі й широкі двері», «вікно можливостей», а не перешкод. Апостол дивився на речі не як звичайна людина, але як справжній учень Ісуса.

Oratio (молитва)

«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти Бог єдиний» (Пс 86:10).

Contemplatio (споглядання)

У Євангелії від Луки читаємо, що Ісус, увійшовши в дім Закхея, сказав: «Син-бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10). Ісус є Спасителем, а не моралізатором. Ми, Його учні, сьогодні покликані повідомити про можливість спасіння в Ісусі Христі всьому світові. Наше завдання дуже важливе: донести до багатьох складних середовищ, що «неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18:27; пор. Мт 19:26). Дуже багато змін у світі відбулося завдяки тому, що учні Ісуса дивилися на світ Його очима, бачили відкриті двері та можливості, а не тільки перешкоди. Євангельське бачення й мислення завжди масштабне і спрямоване на результат, який перевершує наші людські прогнози. Ісус запрошує нас побачити світ іншими очима й відважитися на служіння, яке спочатку може видаватися цілком безперспективним.


[1] K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 655–656; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 16:1–12.

2 коментарі до “Десятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Бачити можливості (1 Кор 16:4–12)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Читаючи цей заключний уривок з 1 Коринтян, звернула увагу на те, як ап. Павло використовує час, служачи Богу. Він дуже ревний у звіщанні Євангеліі поганам. Для нього – це першорядна справа. Тому час не марнує,- постійно у подорожах і в праці для Господа. Діє, однак, не за бажаннями свого серця, але завжди допевняється волі Божої, робить тільки те, що чує від Бога (1 Кор.16:7). Крім того, не прагне одноосібного успіху чи визнання, але дбає про своїх співслужителів, про загальну справу Спасіння.
    У всьому цьому ап. Павло є для нас взірцем доброго служителя Господнього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.