Cубота після Воздвиження. Божий вибір (1 Кор 1:26–29)

Lectio (читання)

Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних, 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жодне тіло не величалося перед Богом.

Коментар до тексту

У багатьох релігіях греко-римського світу І ст. тільки знатні й дуже багаті люди були покликані до спасіння. Саме вони ставали правителями та священниками. Проте св. Павло пригадує віруючим Коринта, що Бог кличе до спасіння всіх людей (в. 26). За критеріями цього світу Божий Промисел спасіння через розп’яття Месії був цілковитою глупотою. Римляни застосовували хрест як найпринизливішу форму екзекуції для рабів та збунтованих політичних злочинців. Греки вірили, що боги є понад цим світом, тому ніколи не дозволили б зробити із собою те, що сталося з Ісусом. Євреї трактували хрест як ганебне покарання та прокляття від Бога (пор. Втор 21:23). Говорячи про те, що Бог вибрав безсильне світу, щоб засоромити сильних, Павло звертається до людей елітних класів Коринта, які вважали себе вищими від інших (1 Кор 11:17–34). Ці люди керувалися світською мудрістю, а не одкровенням, даним в Ісусі Христі, вони розраховували тільки на власні сили, а не уповали на Господа (в. 27). Коли Павло говорить про Божий вибір незначного й погордженого (в. 28), то, імовірно, має на увазі, що Бог вирішив спасти світ через Свого Сина, Який став убогою людиною в незначній місцевості, а не через якогось тріумфатора. Це вказує на те, що Бог не оцінює людей за їхнім суспільним статусом чи багатством, позаяк усі люди мають можливість спастися й увійти в родину Божих дітей (1 Кор 11:21–22, 33–34). Перед Богом не можна хвалитися ні своїми риторичними здібностями, ні отриманими духовними дарами (в. 29; пор. 1 Кор 14), тому що завдяки смерті Ісуса на Хресті Бог дарує спасіння всім людям[1].

Meditatio (розважання)

«І незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було». Ісус народився в маленькому містечку Вифлеємі в Юдеї, а потім майже все життя прожив у такому ж маловідомому Назареті в Галилеї. Розпочавши свою прилюдну проповідь, Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі на березі Галилейського озера. В останні три роки Свого життя Ісус дуже багато мандрував, але, за невеликими винятками, здебільшого заходив у містечка, які за сьогоднішніми мірками можна назвати просто селами.

У цих малих поселеннях, як і в Єрусалимі, який Ісус відвідував на великі свята, до Нього приходили дуже різні люди, і Він приймав усіх без винятку. Та найважливішим було те, що серед них були ті, які не мали жодного статусу, ними часто погорджували в суспільстві: хворі, жінки, діти, представники окупаційних сил – римляни, а також публічні грішники. Останні з відомих причин зазнавали особливого презирства з боку віруючих євреїв. Для цих зневажених та відкинутих Ісус знаходив час, увагу, слово потіхи й надії, а головно − Свою цілющу благодать і любов, яка назавжди змінювала їхнє життя.

Коли Ісус вибрав учнів, яких назвав апостолами і які мали продовжити Його місію, то серед них не було представників тільки якогось одного класу: були звичайні рибалки, але й учений митар Матей, якого, щоправда, ненавиділи за його вид діяльности; були молодші і старші. Проте на початковому етапі не було холоднокровних професіоналів книжників чи ревних фарисеїв. Усю цю різношерсту публіку об’єднувала простота серця, довіра до Христа й готовність іти за Ним. На п’ятдесятий день після Воскресіння, отримавши дар Святого Духа, учні Ісуса пішли до всіх кінців землі – у великі міста й забуті села, до бідних і багатих, нещасних та самовпевнених, щоб повідомити, що Бог зробив для всіх людей через Страсті та Воскресіння Свого Сина, пішли, щоб запалити світло віри, надії та любови й відкрити перед усіма неймовірні горизонти.

Oratio (молитва)

«Серце чисте створи в мені, о Боже, і дух стійкий (вірний, постійний, правий – נָ֜כ֗וֹן / nakon) віднови в нутрі моїм» (Пс 51:12).

Contemplatio (споглядання)

Проголошення Євангелія залишає неймовірний слід: на місці розчарування з’являється надія, на місці гордости й пихи − смирення та відкритість, на місці безвиході й болю − мир і радість. Щоб це стало можливим і тривало, аж поки Бог не завершить Свою місію поширення Царства, потрібні учні, які матимуть свідомість, подібну до Ісуса та Його апостолів, бо саме через таких відкритих та смиренних людей Бог хоче змінювати серця людей і відновлювати обличчя землі.

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 1:26–29.