Четвертий тиждень Великого посту. Вівторок. Важливість істинного слова (Прип 12:8–22)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Який у чоловіка розум, так його й цінять, | а криводушний буде в погорді. 9. Ліпше бути простим і працювати на себе, | ніж бути хвальком і не мати хліба. 10. Праведний про життя своєї худоби дбає, | а серце лихих – жорстоке. 11. Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом, | а хто за марнощами вганяє, той розуму не має. 12. Безбожний зазіхає на здобич лихих, | а корінь праведних тримається твердо. 13. Злий попадає в петлю з-за своїх губів, | а праведник із біди виходить. 14. Із плодів уст своїх насититься добром людина, | за вчинками рук людини буде й нагорода. 15. Дурному шлях його здається простим, | та мудрий слухає поради. 16. Дурний притьмом свою досаду виявляє, | розсудливий приховує ганьбу. 17. Хто звістує правду – чинить справедливість, | ложний свідок – ошуканство. 18. Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть. 19. Уста правдиві повіки перебувають, | язик брехливий – на хвилину. 20. Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють, | радість – хто рає мир. 21. Праведному ніякої біди не буде, | а злі нещастям повняться. 22. Осоружні Господеві уста брехливі, | хто чинить правду, той Йому вгодний».

Коментар до тексту

Як і декілька попередніх уривків, цей також є частиною першої великої збірки приповідок Соломона (10:1–22:16; друга схожа збірка − у 25:1–29:27), які присвяченітемам, що стосуються практичних аспектів життя людини. Соломон роздумує над поведінкою мудрих і праведних, нерозумних і нечестивих – його спостереження не є якимись грандіозними відкриттями, вони доволі зрозумілі для кожної людини зі здоровим сумлінням. Автор постійно наголошує, що різні аспекти нашого життя, наші вчинки або відповідають Божому порядкові речей, або ж йому суперечать і хочуть його підважити. Тому кожне наше рішення, кожне слово й кожен учинок творять нашу майбутність, впливають на наших ближніх, зумовлюють гармонію у стосунках із ближніми або ж отруюють чиєсь життя.

Meditatio (розважання)[1]

«Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть». Тема мови, слів, які ми вживаємо, украй важлива. Слово − це поріг, за яким відкривається світ: яке слово, такий і світ у нашій свідомості. Говорити й надавати імена – це, певною мірою, кликати до життя, викликати з небуття. Навіть Ніцше називав геніальних людей «номінаторами», бо, на його думку, такі люди завжди бачать щось, що ще не має своєї назви, хоча й перебуває у всіх на виду. Біблійний Адам проникає в суть усього живого, щоб дати йому імʼя: звірі, птиці та все, що його оточувало, було створене Богом, але не було реальним для нього доти, поки не мало своєї назви (Бут 6:2, 19–20). Після сотворення світу надання імені всьому, що нас оточує, є першим безпосереднім зусиллям людини, щоб духовно утвердити себе над цим світом, чинячи його об’єктивною реальністю. Саме через слово і завдяки слову людина проникає у цей заплутаний та хаотичний світ і задовольняє свою потребу в пізнанні й трактуванні цього світу, у поглибленні його розуміння і владарювання над ним.

Завдяки слову людина вчиться керувати собою і навіть пристосовуватися сама до себе. Говорячи, людина краще орієнтується у власному внутрішньому світі, безконечно складному й заплутаному, багатогранному й неясному, часто сповненому загадок і сумнівів. Слово можна назвати істиною у її слабкому відображенні супроти первісного начала.

Найбільш очевидним є те, що слово дає можливість комунікації – можливість ставати дотичними до життя у плані соціальних та загальнолюдських взаємин. Фальсифікація слова (хай навіть і незначна) відбувається не тільки тоді, коли ми замінюємо справжній сенс неправдивим, але й тоді, коли слово більше не відповідає своєму первісному змістові й перетворюється на етикетку. Гідність людини, створеної на образ і подобу Божу, закликає кожну оcобу до відповідальності в мові, щоб її слово не стало мертвою, порожньою оболонкою – брехнею, яка не стосується реальності, а тільки те й робить, що пробує цю реальність спотворити, завдаючи при цьому ран іншим людям. Бог комунікує з нами через Своє Слово Істини – Ісуса Христа, Який Своїм життям та навчанням повертає справжню цінність мови та слів…

Oratio (молитва)

«У Бозі я слово прославляю, у Господі прославлю слово» (Пс 56:11).

Contemplatio (споглядання)

У гострій суперечці з фарисеями Ісус каже: «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий, а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду. 34. Гадюче поріддя, як можете ви говорити слова добрі, злі бувши? З повноти-бо серця уста промовляють. 35. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж із лихого скарбу лихе виносить. 36. Кажу-бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього. 37. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт 12:33–37). Дуже подібні слова містяться в навчанні апостола Якова 3:1–12, яке варто прочитати повністю, а тут наведу лише декілька віршів: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло… Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. 8. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. 9. Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу. 10. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було» (Як 3:2, 7–10).


[1] Розважання основане на В. Мануччи. Библия Слово Божие. Общее введение в Священное Писание. (пер. с итал.). Москва 1996, С. 13–15.

3 коментарі до “Четвертий тиждень Великого посту. Вівторок. Важливість істинного слова (Прип 12:8–22)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.