Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Слухання Слова (Рим 10:11–11:2)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Письмо-бо каже: “Кожний, хто вірує в Нього, не осоромиться”. 12. Немає-бо різниці між юдеєм і між греком, бо Той Самий Господь усіх, багатий для всіх, хто Його призиває, 13. бо “Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться”. 14. Як же призиватимуть Того, у Кого не увірували? Як увірують у Того, що Його не чули? А як почують без проповідника? 15. І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: “Які гарні ноги тих, що благовістять добро!” 16. Та не всі послухали Євангелії. Бо Ісая каже: “Господи, хто повірив тому, що ми чули?” 17. Тож віра із слухання, а слухання через Слово Христове. 18. Та я питаю: Хіба вони не чули? Таж “по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу”. 19. І ще кажу: Може не зрозумів Ізраїль? Але ж перший Мойсей мовить: “Я викличу у вас заздрість не народом, збуджу ваш гнів народом нерозумним”. 20. А Ісая насмілюється й мовить: “Знайшли Мене ті, що Мене не шукали. Я об’явився тим, що про Мене не питали”. 21. До Ізраїля ж каже: “Увесь день Я простягав Свої руки до неслухняного й упертого народу”. 11:1. Отож питаю: Чи не відкинув Бог народ Свій? Ніколи у світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина. 2. Бог не відкинув Свого народу, що його наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Письмо про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля?»

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку апостол Павло розмірковує, чому Ізраїль не прийняв свого Месії, і для увиразнення цієї думки він часто послуговується Старим Завітом. У в. 11 апостол цитує пророка Ісаю 28:16, додаючи займенник «кожен», щоб підкреслити, що Божі обітниці призначені для всіх людей. Павло каже, що всі люди грішні (Рим 3:9–20), але й усі можуть стати праведними через віру в Ісуса Христа. У Старому Завіті вислів «хто Його призиває» стосувався заклику Бога в молитві (Бут 4:26; 12:8; 13:4), а тут апостол ототожнює Христа з Господом зі Старого Завіту (в. 12). У в. 13 наведено пророцтво Йоіла 3:5. Серія запитань у в. 14 вказує на те, що Ізраїль мав нагоду почути Добру Новину, але відкинув її. Далі у в. 15, згадуючи про тих, «які благовістять добро», Павло цитує Іс 52:7, щоб наголосити на важливості поширення Євангелія. Цей вірш випереджує Пісню про Слугу Господнього з Іс 52:13–53:12, яка сповнюється в Ісусі Христі. У наступному вірші (в. 16) апостол знову згадує про Слугу Господнього, цитуючи Іс 53:1. Павло стверджує, що праведність приходить через віру, а віра з’являється через слухання Євангелії (в. 17). Він розвиває свою думку далі, цитуючи Пс 19:4 («по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу»). І хоча ізраїльтяни відкинули Добру Новину, Бог обернув їхній непослух у благословення для язичників (пор. Ді 13:46–47), що мало б викликати заздрість у невіруючих ізраїльтян і навернути їх до Христа (в. 19). У вв. 20–21 для того, щоб підкреслити парадоксальну природу спасіння, Павло цитує Іс 65:1–2: неєвреї не шукали Бога, але знайшли Його, а євреї були вибраним Божим народом, але відкинули Його. Попри те, що Ізраїль не прийняв Божого Месії, Бог усе ж не відкинув Свого народу (Рим 11:1–2).

Meditatio (розважання)

«Тож віра із слухання, а слухання через Слово Христове». Прийняття Доброї Новини розвиває віру. У довгій промові, вміщеній у Євангелії від Йоана, Ісус пояснює Своїм учням, що Його одкровення, а також Тіло і Кров є Хлібом вічного життя, після цього Петро каже до Христа: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного!» (Йо 6:68). Це Слово вічного життя відкриває нам правду про Бога і правду про людину: про Бога, Який безмежно любить людину й робить усе можливе й неможливе для її спасіння, а отже, щастя. Відповіддю на це Слово є віра, тобто акт довіри до люблячої особи Бога.

Щоб зростати у вірі, треба перебувати у слуханні Слова, яке зміцнює нашу довіру до Бога. Ось тому св. Павло каже: «Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні» (Кол 3:16). Зростати у вірі означає відкриватися на справжнє життя в Бозі, на Божий план для нашого життя, на глибину життя. Сам Ісус каже, що Його слова мають вічний вимір і належать до сфери Духа: «Дух – ті слова, що їх Я вимовив до вас, вони й життя» (Йо 6:63).

Слово Боже запрошує нас до духовного росту: у розумінні Бога, Його доріг, сприйнятті наших ближніх, усвідомленні нашої цінності в Божих очах. Через Слово Бог відкриває нам Свої незбагненні дороги, а також розширює наші горизонти, потрохи навчає нас сприймати життя як таїнство. Слово Доброї Новини руйнує наші уявлення та стереотипи щодо Бога й засвідчує, що Бог, Який об’явився нам в Ісусі Христі, «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою» (Еф 3:20).

Oratio (молитва)

«Душа моя знемагає за Твоїм спасінням, на Слово Твоє я надіюсь» (Пс 119:81).

Contemplatio (споглядання)

Сучасна людина не вміє слухати, а тому й не вміє заглиблюватися в сутність речей та співпереживати. Щоб навчитися слухати, треба навчитися правильного читання Божого Слова − читання, яке є слуханням. Тільки тоді зможемо здобути справжню мудрість життя, мудрість на спасіння.


[1] Коментар до тексту оснований на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 10:11–21.

1 коментар до “Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Слухання Слова (Рим 10:11–11:2)”

  1. Слава Ісусу Христу!
    Досить цікаві роздуми про слухання Божого Слова та аргументи зі Старого Завіту про важливість слухання.
    На мою думку, треба навчитися чути Боже Слово, бо одна справа слухати, а друга справа почути, що,Господь говорить до тебе, як я розумію і сприймаю це Слово?
    Гарно дякую отче Юрію за вашу працю та Господнього вам надхнення!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.