Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Вражаючий Божий план (Рим 11:2–12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бог не відкинув Свого народу, що його наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Письмо про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля? 3. “Господи! Пророків Твоїх повбивали й жертовники Твої поруйнували, лишився тільки я один, і шукають душі моєї”. 4. І що ж йому відповідає віще Слово Боже? “Зоставив Я Собі сім тисяч чоловік, що перед Ваалом коліна не схилили”. 5. Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю. 6. Коли ж за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б благодаттю. 7. Що ж? Чого Ізраїль шукав, того не осягнув, вибрані ж осягнули. А решта затверділи, 8. як написано: “Бог дав їм аж по нинішній день дух приголомшення, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули”. 9. А Давид каже: Нехай їхній стіл сильцем їм буде, пасткою: їм на падіння та на заплату. 10. Нехай їхні очі потемніють, щоб не бачили, а їхній хребет зігнеться назавжди” 11. Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість. 12. А коли їхнє падіння − це багатство для світу, і коли їхній занепад − це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?»

Коментар до тексту[1]

Третю главу поспіль св. Павло присвячує одній дуже болючій для нього проблемі: чому Ізраїль не прийняв свого Месії. Будучи євреєм за походженням, апостол природно дуже особисто переживає цю кризу, проте він переконаний, що відкинення Ізраїлем Ісуса було частиною суверенного, але вражаючою за своєю глибиною Божого плану поширення спасіння серед язичників (усіх людей поза народом Ізраїлю). З іншого боку, Павло наполягає на тому, що Бог ще не завершив усього, що Він мав зробити серед вибраного народу. Ізраїль відкинув Бога, але Бог у відповідь не зробив так само (Рим 11:1), Він не змінив Своїх обітниць і не відступив від первісного плану. Цитуючи Старий Завіт, зокрема Першу книгу Царів у в. 3 (цитата з 1 Цар 19:10, 14 про Іллю, який думав, що він єдиний вірний слуга Господа), у в. 4 (цитата з 1 Цар 19:18 про Божу відповідь Іллі, що Він зоставив в Ізраїлі святий залишок), у в. 8 (поєднано три цитати із Втор 29:4; Іс 29:10; 6:9 про нездатність Ізраїлю розпізнати Божу дію серед нього) та книгу Псалмів у вв. 9–10 (цитата із Пс 69:22–23, у якому йдеться про те, що юдеї спіткнулися об Ісуса й не змогли розпізнати в Ньому Месію), апостол демонструє, як Бог діє в історії серед найменш сприятливих обставин та в абсолютно непередбачуваний спосіб.

Meditatio (розважання)

«Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість. 12. А коли їхнє падіння − це багатство для світу, і коли їхній занепад − це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?» Бог не залишає людину напризволяще навіть тоді, коли вона робить неправильний вибір або чинить щось супротивне Його волі. Натомість люди часто саме так поводяться, кажучи: «З мене досить», «Ти сам (‑а), зробив (‑ла) свій вибір», «Я так більше не можу, або не хочу», «Я не дозволю, щоб зі мною так поводилися». Люди переважно керуються власним «я», тому й не борються до останнього за іншу особу.

Проте Бог не людина. Він − цілковита любов, Йому понад усе залежить на нашому щасті, і Він завжди бореться до кінця. Ісус каже: «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10). У Бога завжди є інший план. Він постійно діє на багатьох рівнях, бо ми для Нього надзвичайно важливі, і важливі настільки, що «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:8). У цьому контексті св. Петро повчає: «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, 19. а дорогоцінною Кров’ю Христа, непорочного й чистого Ягняти, 20. передбаченого перед заснуванням світу й об’явленого ради вас останніми часами» (1 Пт 1:18–20).

Ізраїль не впав назавжди, але це тимчасове затвердіння серця Бог використав для спасіння поган / язичників, тобто нас із вами. Павло переконаний, що такий чудесний Божий план з часом викличе в євреїв (ідеться про сповідників юдаїзму) не тільки спротив, але й захоплення, а пізніше й заздрість, бо ж вони були дітьми обітниць і великих об’явлень, які вони просто занедбали й дивним чином зосередилися на процесі, а не на результаті. Щобільше, Павло вірить, що колись настане повнота спасіння і для євреїв, і для язичників. Усі люди увійдуть у Божу повноту великих благословень, і всі євреї колись навернуться до Христа – свого Месії, Який завдяки чудесній дії Божого Провидіння прийшов як Спаситель усього світу (пор. Лк 2:11).

Oratio (молитва)

«Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме» (Пс 23:1).

Contemplatio (споглядання)

Бути християнином – надзвичайна гідність і велика честь. Але це також велика відповідальність за всі дари, обітниці та благословення. Відповідальність бути світлом для світу (Мт 5:14): вказувати на справжню дорогу життя у Христі (Йо 14:6), бути сіллю землі (Мт 5:13), яка прикладом власного життя зберігає світ від зіпсуття. Урешті, відповідальність за всіх хворих, самотніх, відкинутих, занедбаних, тих, які впали й не мають сили підвестися, голодних, людей у потребі – усіх, про яких Ісус згадує в останній притчі під час Своєї великої завершальної промови в Євангелії від Матея, бо все, що робимо іншим, робимо Самому Ісусові (Мт 25:31–46).


[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 11:1–11.

1 коментар до “Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Вражаючий Божий план (Рим 11:2–12)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.