Четвер. Св. первомученика й архидиякона Стефана (Мт 21:33–42)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», відповіли йому, «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших».

Коментар до тексту

Євангеліє свята представляє частину полеміки Ісуса з релігійною елітою Ізраїлю за кілька днів до Його розп’яття. Після урочистого в’їзду в Єрусалим, під час якого народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (Мт 21:1–11), та акції Ісуса у Храмі (Мт 21:12–17), притча про виноградник (Мт 21:33–46) стала третьою, з більшої черги основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою у домі Симона фарисея, яке багато коментаторів розглядають як помазання Месії – Мк 14:3–9; Мт 26:6–13; Лк 7:36–50), яка в результаті призвела до смерті Ісуса.

Притча про злочинних виноградарів у Мт 21:33–42 (див. також Мк 12:1–12; Лк 20:9–19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння (як і притча про Сіяча у Мт 13:1–9), а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються у подальшій розповіді Євангелія.

Meditatio (розважання)

«І взявши його, вивели геть з виноградника й убили».Посилаючи учнів на проповідь Ісус навчав: «Не є учень понад учителя, ані слуга над пана свого. 25. Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга – як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше – його домашніх. 26. Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним» (Мт 10:24–26). Люди, які пережили справжній досвід Бога, далеко не завжди були (і є) зрозумілими для своїх сучасників – часто навіть навпаки, через зміну свого життя, вони радше викликали лють у тих, для життя яких вони ставали живим викликом. Так було до Ісуса – і так є після Ісуса, навіть у ще більшій мірі. У посланні до Євреїв є ціла глава – 11-та, яку екзегети називають «Галиреєю слави Нового Завіту» – хоча тут, властиво, ідеться про старозавітних мучеників та ісповідників, які терпіли через їхню вірність Богові та свідчення їхнього життя, яке дратувало світ.

Приклад мучеництва Стефана є частиною давньої історії мучеництва й ісповідництва та підтвердженням слів Ісуса, які Він сказав до своїх учнів при кінці Свого прилюдного служіння – майже перед Своїми Страстями: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. 25. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. 26. Хто служить Мені, хай іде слідом за Мною: і де Я, там і слуга Мій буде. Того, хто Мені служить, пошанує Отець» (Йо 12:24–26). Тому і апостол Павло, який дуже багато терпів після своєї зустрічі з Христом, писав: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква; 25. якої я став слугою, згідно з розпорядженням Божим, даним мені заради вас, щоби звістувати повнотою між вами слово Боже» (Кол 1:24–25).

Коли ми слухаємо (чи читаємо) рік за роком цю притчу, досить легко запам’ятати та зрозуміти її значення для сучасників Ісуса. Кажу легко, бо тоді відповідальність за реакцію на притчу залишається десь поза нами – на людях у далекому минулому. Коли ж починаємо внутрішньо доростати до усвідомлення факту, що Євангеліє – Слово Боже для мене сьогодні  та що Церква – Новий Ізраїль, то розуміємо, що у притчі, на певному рівні, мова йде про провідників Церкви. І така логіка буде правильною, але не повністю. Так, сьогодні провідники Церкви, клир, монашество – мусять мати щирість та відвагу питати себе: «Яка є моя відповідь євангельському максималізмові Христа? Наскільки я є щирий (-а) у моїх стосунках та відповідях Богові на всі Його пропозиції та ініціативи, які спонукають мене ставити на друге місце власні плани та інтереси постійно переростаючи себе»?

Повна правда, однак, полягає у тому, що всі охрещені є «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто нас покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт 2:9). Нікому з нас не бракує жадного дару ласки (пор. 1 Кор 1:7), кожному даний як мінімум один талант (пор. Мт 25:14–30), чи «дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12:7). Але й від кожного Господь терпеливо сподівається плоду (пор. Лк 13:6–9). До всіх нас – членів Церкви – Живого Тіла Христа (пор. Еф 1:22–23), – поки живемо на землі, – Господь у різний спосіб і надалі посилає своїх посланців і приходить особисто, щоб обдарувати Своїм Життям, як рівно ж посилає людей, які потребують свідчення світла нашої віри, яке вказувало б на правдиве Світло, «що просвітлює кожну людину» (Йо 1:9). Актуальним залишається й надалі тільки одне питання – яка є наша відповідь?

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість та мужність Твого слуги первомученика та архидиякона Стефана…

Contemplatio (споглядання)

Цікаво, що знову ж таки, на противагу своїм провідникам, простий народ розуміє Божу дію краще, і в цій ситуації не дає їм легко й відкрито виступити проти Ісуса. Простий народ тут, зауважмо, – не якась певна соціальна верства, а ті люди, котрі сприймають Бога чистим і простим серцем, щиро й без егоїстичних міркувань слідують за Божим покликом.

Цей уривок Євангелія учить нас пильнувати своє серце, щоб у нього не закралася самовпевненість і переконання, що ми достеменно знаємо дороги Господні. Він учить зберігати здатність відкриватися до нового, дивуватися, не зупинятися на досягнутому. Вчить будувати своє життя не довкола своїх «досягнень» і «здобутків», а в простоті й відкритості до плану Божого для нашого життя та життя людей, серед яких ми живемо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *