Четвер п’ятого тижня Великого посту. Заступництво Авраама (Бут 18:20-33)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Далі Господь сказав: “Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі, і гріх їхній дуже тяжкий. 21. Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до Мене, щоб знати”. 22. І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом. 23. Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж Ти справді хочеш погубити праведного з грішним? 24. Ану ж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому? 25. Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по правді? 26. Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них”. 27. Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. 28. Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто?” Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять”. 29 . І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока 30 . Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять”. 31. Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: «Не зруйную заради двадцятьох”. 32. Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять?”. І відповів: Не зруйную і заради десяти”. 33. Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце».

Коментар до тексту

Читання сьогоднішнього дня є частиною довшої розповіді (Бут 18:19-38), яка містить два більші уривки, у яких ідеться про Божу появу Авраамові та зруйнування Содому. Перший уривок (Бут 18:1-15) є одним із найзагадковіших текстів у всій Біблії – Бог у супроводі двох таємничих постатей приходить до Авраама. Іноді Авраам звертається до Бога в однині, а іноді − в множині. Деякі Отці Церкви казали, що тут присутні ранні натяки на тайну Пресвятої Трійці, інші, йдучи за єврейською традицією, вважали, що Бог приходив у супроводі двох ангелів (пор. Євр 13:2). Щоб відчути цей текст, його потрібно просто прочитати…

Від Бут 18:16-33 починається розповідь про заступництво Авраама за Содом і Гомору. Це клопотання рятує життя Лотові та його родині (пор. Бут 19:29). Отже, Авраам уже є благословенням для усіх нащадків Лота. Уривок прекрасно зображує стосунки Бога й Авраама. Відтак ця розповідь, яка містить маленькі курйозні деталі, є однією з найбільш популярних історій про патріархів[1].

Meditatio (розважання)

«Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять?”. І відповів: “Не зруйную і заради десяти”». Заступаючись за Содом і Гомору, Авраам керується уявленнями про колективну відповідальність: навіть якщо не всі грішили, переступи окремих людей впливали на всіх. Відповідно до такого погляду, якщо у місті було хоч трохи праведних людей (Авраам не наважився назвати менше 10), Бог задля них мав помилувати всіх. Такий спосіб думання демонструє, що багато людей, навіть якщо вони згрішили, може спастися завдяки вірності декількох. Цей погляд також готує дорогу до розуміння того, як спасіння цілого людства стає можливим через послух Богові однієї людини – Ісуса Христа.

Закінчення розповіді показує, що хоча Бог руйнує ці міста, Він усе ж рятує праведників, які живуть у них. Бог не карає справедливої людини разом із грішником, як думав Авраам, людина може загинути або врятуватися залежно від її особистої поведінки. Цій істині, яка від самих початків присутня в Біблії, присвячено багато уваги у навчанні пророків, зокрема Єремії та Єзекіїла (пор. Єр 31:29-30; Єзек 18), які наголошують на індивідуальному та особистому характері відповідальності перед Богом[2].

Бог бачить у нас Своїх дітей і бажає нам добра. У місті не знайшлося навіть десятьох праведних, але задля благання Авраама Бог рятує Лота і його дочок. Цей текст можна інакше прочитувати тепер, коли вже маємо повне об’явлення Божої любові в Ісусі Христі, а інакше тоді, коли жив Авраам, у здичавілому через гріх суспільстві. Дуже важливо усвідомлювати, що між усіма людьми існує тісний, хоча і невидимий, зв’язок. Жоден маленький жест любові та милосердя ніколи не буде забутий. Навіть найменші вияви добра мають значення. Кожен подвиг окремо взятої людини, хоч і не помічений за життя особи її сучасниками, для Бога має неоціненне значення. Усе світле, добре і гарне у серці багатьох людей тримає небо над нашою головою і дає шанс іншим ставати на дорогу, яка навчає, як бути людиною. Про все це йдеться в Історії спасіння, на самому початку якої стоїть постать благородного і відважного Авраама, сильні сторони якого перекривають слабкості, властиві кожній людині…

Oratio (молитва)

Господи, дякую Тобі за Твою любов та приклад солідарності й великодушності нашого прабатька Авраама…

Contemplatio (споглядання)

Авраам розмовляв з Богом відважно й терпеливо, і це взірець, як ми повинні будувати з Ним свої стосунки. Цей уривок також навчає, що наша молитва надзвичайно важлива й ефективна навіть тоді, коли ми цього не відчуваємо. Бог її чує і реагує на неї, але не завжди так, як нам видається найкращим. Його єдине бажання – наше добро, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо або з різних причин відмовляємося вірити, чи просто думаємо, що маємо на це заслужити. Бог не є дріб’язковим. Апостол Павло навчає: «Усі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі, 25. якого видав Бог як жертву примирення, в Його крові, через віру, щоби виявити Свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, 26. за час довготерпіння Божого, щоби виявити Свою справедливість за нинішнього часу, – щоб Він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса» (Рим 3:23-26).


[1]J. Gavigan, B. McCarthy, T. McGovern (Eds.). The Pentateuch. Dublin; New York: Four Courts Press; Scepter Publishers 1999. Р. 103-105.

[2] Там само – С. 105-107

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *