7-й тиждень після Пасхи. Субота. Зцілюючі запитання та відповіді (Йо 21:15−25)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж оці?” – “Так, Господи, – відрікає той Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе”. Тож мовить йому: Паси мої ягнята! 16. І знову, вдруге каже до нього: Симоне Йонин! Чи любиш Мене? “Так, Господи, – відвічає Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе”. І мовить йому: “Паси Мої вівці!” 17. І втретє йому каже: “Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене? І засмутився Петро, що аж утретє його питає: Чи любиш Мене, – то й каже Йому: Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю! І каже йому Ісус: Паси Мої вівці! 18. Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш”. 19. Сказав же Він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: “Іди за Мною! 20. І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився Йому на груди та й запитав: Господи, хто той, що Тебе зрадить? 21. Тож побачивши його, Петро каже Ісусові: Господи, а цей що? 22. Якщо Я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки Я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за Мною! 23. Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: Якщо Я хочу, щоб залишився він, аж поки Я прийду, то яке тобі до того діло? 24. Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве. 25. Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь».

Коментар до тексту

Цей уривок Євангелія читаємо також у середу 33-го тижня після Пасхи. Перикопа Йо 21:15−25 завершує Епілог Євангелія від Йоана, у якому Воскреслий Ісус з’являється Своїм учням на березі Галилейського озера. Цей унікальний текст, у якому найбільше прочитується між рядками, можна поділити на дві тематичні частини: у Йо 21:15−19 описано розмову Ісуса і Петра, а в Йо 21:20−25 – розмову Ісуса з улюбленим учнем Йоаном, автором цього Євангелія. Колишній рибалка Петро стає зразком пастиря (1 Пт 5:1−4; Ді 20:28). Служіння Петра випливає з його любові до Ісуса, адже саме стадо належить Господеві («Паси Мої вівці!»), однак Петро повинен бути готовим віддати за них своє життя[1]. Йоан має свою особливу «позицію» – як улюблений учень він ще довго свідчитиме про Ісуса: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово Життя, 2. а Життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, й звістуємо вам Життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (1 Йо 1:1−4).

Meditatio (розважання)

«Чи любиш ти Мене?». Чому Ісус тричі ставить Петрові це запитання? У Йо 18:16−18, 25−27 читаємо, що у ту страшну ніч, коли було арештовано Ісуса, Петро, гріючись біля багаття, тричі відрікся від Ісуса. За іронією долі, той, який казав, що віддасть за Ісуса своє життя (Йо 13:37), а згодом за допомогою меча хотів завадити арештові Ісуса (Йо 18:10), перший раз (із трьох) відрікається через страх, щоб його не викрила дівчинка-служниця. Йоан пише, що Петро перебував біля багаття разом зі слугами первосвященника та сторожею – таку ж компанію мав Юда, який привів цих людей, щоб схопити Ісуса (Йо 18:3−5). Не потрібно багато говорити, щоб зрозуміти, що ця ніч зринала у свідомості Петра як найжахливіший момент його життя. Тому на березі Галилейського озера, біля іншого багаття, Ісус зціляє рани Петра. Господь немовби моделює подібну ситуацію, про яку Петро напевно волів би не думати, і зцілює цю зранену пам’ять Своєю любов’ю і прощенням.

Петро також пройшов свій шлях до зустрічі на березі Галилейського озера: він бачив Страсті Ісуса, бачив Його Любов, якою Він полюбив усіх людей до кінця (Йо 13:1), до останньої краплі Своєї Крові. Тепер, на березі озера, Петро досвідчує цю звільняючу та зцілюючу Божу Любов на собі. Ісус не звинувачує і не дорікає, а як Добрий Пастир, знайшовши заблукану вівцю, кладе її, радіючи, на Свої плечі (пор. Лк 15:1−7). Тепер Петрові легше відповісти на це запитання…

Запитання, звернене до Петра, Ісус ставить сьогодні мені й тобі. Завдяки діянню Святого Духа, який упродовж століть відкриває людям правду про Бога, який «полюбив нас відвічною любов’ю» (Єр 31:3), ми щораз більше усвідомлюємо, що відповідь на це запитання – це крок до звільнення від наших особистих страждань, шлях до загоєння внутрішніх ран, крок на дорогу справжнього Життя…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою зцілюючу Любов…

Contemplatio (споглядання)

Святий Павло дуже переконливо пояснює, чому ми відповідаємо любов’ю на Божу Любов, явлену нам в Ісусі Христі: «Він дав нам пізнати тайну Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), 10. щоб коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне. 11. У Ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням Того, Хто все чинить за радою Своєї волі, 12. щоб ми були на хвалу Його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа. 13. У ньому й ви, почувши Слово Правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, були запечатані обіцяним Святим Духом, 14. що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф 1:9−14).


[1] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday 1997, P. 361.

1 коментар до “7-й тиждень після Пасхи. Субота. Зцілюючі запитання та відповіді (Йо 21:15−25)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О. Юрій, дякую Вам за розважання Літургійного Слова на сьогодні!
    Особливо мені сподобалася думка про зціляючу силу Божої Любові. Ісус бачить наші упадки, наші внутрішні зранення… Коли ми, каючись, все-таки зберігаємо в серці віру і любов до нашого Господа, як ап. Петро, то Ісус Христос обов’язково відвідає нас Своєю зціляючою Любов‘ю! Щире покаяння у
    Св. Сповіді зціляє серце, повертає душі глибокий, ні з чим незрівнянний, мир. Бог прощає, а ще – дає силу простити самому собі. Яка велика милість Божа! — Господи, дякую Тобі!
    Особисто мене ще заставили задуматися ці слова:
    «Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома йде той учень, якого любив Ісус…
    Петро, як побачив того, говорить Ісусові: «Господи, – цей же що?»
    Промовляє до нього Ісус: «Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду,- що до того тобі? Ти йди за мною!» (Ів.21:20-22)
    «Іди за Мною!» – це перші слова Ісуса, звернені до ап. Петра. (Мт.4:18,19). Вони ж і останні. В сьогоднішньому фрагменті Євангеліі повеління ап. Петру «Іди за Мною» звучить аж двічі. Другий раз – у зв‘язку з його питанням стосовно ап. Івана.
    Можливо, ап. Петро десь засумнівався щодо свого нового післанництва, порівнявши себе з улюбленим учнем Христа, який не відрікався, який залишився вірним до кінця…
    Але Ісус Христос дивиться на серце, тому розвіює ці останні сумніви ап. Петра, кажучи: «… що до того тобі? Ти йди за Мною!» Тобто, – «Паси вівці Мої!»
    Господь і нас вчить ні з ким себе не порівнювати, а просто вчитися бути щораз чутливішими на Його голос, який постійно нас кличе: «Іди за Мною!» Головне, – щоб ми слухали і слухалися нашого Доброго Пастира, жили почутим Словом, виконували Божу волю. Бо кожен з нас має від Бога своє покликання і свою місію у цьому світі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.