7-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Справжність учнівства (Мт 10:37−11:1)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«“Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. 39. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде. 40. Хто вас приймає, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той приймає Того, Хто Мене послав. 41. Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. 42. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди”. 11:1. Коли Ісус скінчив настановляти дванадцятьох Своїх учнів, пішов звідти навчати й проповідувати по містах їхніх».

Коментар до тексту

Цим уривком закінчується навчання учнів, яких Господь посилає на проповідь. Як і в цілій 10-тій главі, присвяченій цій темі, тут ідеться про певні вимоги, згідно з якими повинні жити ті, які матимуть право називатися справжніми учнями Ісуса, та умови успіху їхньої місії. Якщо Ісус і справа Царства не будуть найвищим пріоритетом для учнів, вищим за родину − батьків і дітей, а навіть за власне життя, тоді це не буде справжнім учнівством (вв. 37−39). Тільки повна присвята серця наслідуванню Христа наповнить життя змістом справжнього служіння та самопожертви, у якому батьків чи дітей ніяк не будуть ігнорувати, – згадаймо тексти, в яких Ісус картає фарисеїв за непошану до батьків (Мт 15:3−9) і каже учням, щоб не боронили дітям приходити до Нього (Мт 19:4), а навіть закликає уподібнюватися до дітей, якщо хтось хоче стане членом Небесного Царства (Мт 18:3). Тому ті, які бодай чимось підтримають учнів Ісуса у їхньому служінні і житті, сповненому самопожертви задля інших людей, ніколи не втратять своєї нагороди (вв. 40−42).

Meditatio (розважання)

«Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде». Життя, любов, служіння або є повноцінними, або так їх назвати не можна. Трагедія нашої культури полягає у надто частих підробках у всіх сферах. Однак ні життя, ні любов, ні справжнє служіння не можна зімітувати – вони або є, або їх немає.

Коли ми говоримо про Боже / Небесне Царство, то маємо на увазі справжню Любов, яка дарує Життя через Служіння, яке є цілковитою самопожертвою. Таким було Життя Ісуса Христа, і для того, щоби бути справжнім і непідробним, подібним повинно бути життя кожної людини. Саме для цього ми і сотворені. Учні Ісуса − це особи, які засвідчують світові, який шукає сенсу буття, що справжнє життя і щастя існує – його дарує Христос і водночас навчає, як ним жити. Властиво, учні покликані бути свідками, як «жити життя».

Це життя вдавати неможливо, інакше це духовна афера. Ті особи, які не пізнали справжнього Життя, Яке в Отця перебувало і явилося нам (1 Йо 1:2), часто маючи на те якісь свої причини, а їх може бути безліч (від психологічних до меркантильних), вдають, що є свідками або навіть учителями справжнього Життя. Але їх легко розпізнати за їхніми плодами – бажанням комфорту, визнання, слави, уваги, влади (пор. Мт 12:33; Гал 5:19−24). Натомість справжні учні просто живуть для інших, і в цьому є їхня тиха радість – віддаючи свій час, увагу, зусилля, таланти, а навіть життя, вони вже живуть вічним життям, бо наслідують Життя самого Бога. Над такими друга смерть – духовна – не має влади (пор. Од 20:6; 21:8).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені силу бути Твоїм справжнім учнем…

Contemplatio (споглядання)

Справжність життя завжди приваблює і спонукає до наслідування. Сьогодні, як і у всі часи, перед Церквою стоїть виклик і тест на непідробність у наслідуванні Господа. Люди можуть не приймати християнського способу життя і навіть його ненавидіти, тому справжнє християнське свідчення часто стає мучеництвом, адже грецький термін μάρτυς / martys можна перекласти українською і одним, і другим словом – і як мученик, і як свідок. Але у всіх без винятку людей найбільшу відразу викликає імітація − брак справжності, і цього навіть невіруючі люди ніколи не могли закинути Ісусові…

8 коментарів до “7-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Справжність учнівства (Мт 10:37−11:1)”

  1. Мирослава

    Господи, прошу Тебе даруй мені ласку бути Твоїм справжнім учнем і жити повнотою життя

  2. о. Роман

    Чи можна говорити до невіруючої особи, що Господь теж дбає про неї і що “все волосся на голові в неї пораховано?” (Мт 10,30)

  3. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Дякую Богу за Його живе, діяльне Слово, яке здатне нас перемінювати, робити справжніми!Дякую і Вам, о. Юрій, за Ваше невтомне служіння!
    «Хто вас приймає, – приймає Мене, хто ж приймає Мене, – приймає Того, Хто послав Мене.» (Мт.10:40) Ці слова Ісуса були звернуті до Дванадцятьох, а в їхній особі – до всіх священиків. Бог говорить через Своїх служителів, тому треба нам бути дуже уважними на проповідях, під час Св. Сповіді чи духовної розмови, щоб виконати все, що торкає серця, чи що чуємо від священика. Прийняти з довірою, як від Самого Христа, хоч, можливо, це не те, що хотілось би почути, чи важке для виконання, чи не до кінця зрозуміле… Просто виконати, бо саме це буде найкращим для нас. Я в цьому неодноразово переконалася.
    «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота.»
    (Малах.2:7)

    — Боже, дякую Тобі за всіх наших священиків, духівників! Благослови їх міцним здоров‘ям, апостольською ревністю у служінні, щоб вони були завжди повні Духа і сили Божої! Захищай їх від усякого зла!
    А для себе прошу чесноти покори і простоти, повноти справжності в житті і служінні!
    Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *