Lectio (читання)
«“Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я їх знаю: вони за Мною слідують, 28. і даю Я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук Моїх. 29. Отець Мій, який Мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх із рук Отця Мого! 30. Я і Отець – одно”. 31. Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати Його. 32. Тоді мовив до них Ісус: “Багато добрих діл появив Я вам від Отця Мого. За котре з тих діл каменуєте ви Мене?” 33. А юдеї відповіли Йому: “За добре діло ми Тебе не каменуємо, але за богохульство! За те, що людиною бувши, Бога із Себе робиш!” 34. Озвався до них Ісус: “Хіба не написано в Законі вашім: Я сказав: ви – боги? 35. Коли Закон, отже, богами тих зве, до кого Слово Боже було, – а Писання годі усунути! – 36. то до Того, Кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, бо Я сказав, що Я – Син Божий? 37. Не вірте Мені, якщо Я не роблю діл Отця Мого! 38. Коли ж роблю, то Мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у Мені і Я в Отці”».
Коментар до тексту
Під час юдейського свята Оновлення (нового освячення) жертовника Єрусалимського Храму (у раввіністичному юдаїзмі відоме як Ханука), яке було встановлене після перемоги Макавеїв (164 р. до Хр.) над язичницькою реакцією сирійських геленізованих правителів (вони осквернили жертовник у Храмі, запроваджували язичницькі звичаї), Ісус говорить про Свою ідентичність та унікальну єдність з Отцем. Багато слів Ісуса перегукуються з Його висловлюваннями в Йо 5−10. Свято Оновлення фактично завершує тему заміщення великих старозавітних подій і свят, які сповнюються в особі Ісуса Христа. Те, що говорить і робить Ісус під час кожного з них, обігрує і певною мірою заміщає істотний аспект того чи іншого свята. Наприклад, зціляючи в Суботу, Ісус – «новий Мойсей» − заміщає припис про відпочинок в Суботу (5:1−47); Пасха: Ісус – Хліб Життя (Мудрість одкровення і Євхаристія) − замінює старозавітну манну (6:1−71); на святі Кучок Ісус – невичерпне Джерело живої води і Світло світу − замінює церемонії води і світла, які практикувалися на знак подяки за численні Божі благодіяння (7:1−10:21); Оновлення жертовника Храму: Ісус освячується замість вівтаря Храму, тобто замінює Собою функцію, яку недосконало виконував жертовник у Єрусалимському Храмі (10:22−42), під час цього останнього свята Ісус каже про Себе, що Він – Той, «Кого Отець освятив і у світ послав» (Йо 10:36).
Meditatio (розважання)
«До Того, Кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, бо Я сказав, що Я – Син Божий?». Старозавітний Храм був місцем, де відбувалися жертвоприношення: так люди просили прощення гріхів та дякували Богові за Його благодіяння. Хоча тексти у книзі Левіт (1−7), які описують жертвоприношення, більше описують ритуал, ніж його значення, мета, вочевидь, була зрозуміла для всіх – людина у такий спосіб освячувала себе. Тому поняття «святість» у книзі Левіт вжито аж 80 разів, і з єврейської мови (קֹדֶשׁ / qōdeš) на українську його дослівно можна перекласти «відокремлення, інакшість, присвячення для Бога». Бог є Інакший та відділений від Ізраїлю, отже, Ізраїль міг наближатися до Нього тільки після старанної підготовки.
Ісус, стоячи у притворі Храму, заявляє, що Він – Той, «Кого Отець освятив і послав у світ» (Йо 10:36), інакше кажучи, відтепер не старозавітний жертовник у Храмі є місцем та способом, за допомогою якого людина наближалася до свого Творця, але Ісус – Його Тіло і Кров, Його Особа –уможливлює нам доступ до Отця. У смерті Ісуса на Хресті вмирає і наш гріх, а Його Воскресінням ми отримуємо можливість вічного життя. Ісус є і Жертовником, і досконалою Жертвою. Автор Послання до Євреїв каже: «Якраз і годилося, щоб ми мали такого Первосвященника непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, 27. який не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо Він зробив це раз, принісши Себе Самого в жертву» (Євр 7:26−27). Читачі Євангелія від Йоана розуміють, що слова, які сказав Ісус у 36-му вірші 10-ї глави, остаточно сповняться у Його Страстях і Воскресінні.
У цьому уривку Ісус також підкреслює Свою унікальну єдність та рівність з Отцем словами: «Я і Отець – одно» (Йо 10:30). Пізніше на Тайній Вечері Він скаже два твердження, які допомагають зрозуміти як унікальність єдності між Сином і Отцем, так і той факт, що найкращий шлях для зустрічі з Отцем − це не жертовник у Старозавітному Храмі, але сам Ісус: «Я – Дорога, Правда і Життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене… Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Йо 14: 6, 9).
Oratio (молитва)
Ісусе, дякуємо Тобі за те, що уможливив нам доступ до Отця…
Contemplatio (споглядання)
Роздумуючи над таїнством особи Ісуса Христа, апостол Павло пише: «Він раніш усього, і все існує в Ньому. 18. Він також Голова Тіла, тобто Церкви. Він – Начало, Первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, 19. бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому 20. і щоб через Нього примирити із Собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир Кров’ю Його хреста. 21. І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги Йому думкою та лихими вчинками, 22. тепер Він примирив на смертнім Його Тілі, щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними перед Собою. 23. Тільки ж перебувайте у вірі, утверджені та постійні, не відхиляючись від надії Євангелії, яку ви чули, проповідану всьому створінню, що під небом, а якої я, Павло, став слугою» (Кол 1:15−23).
