5-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Найбільша цінність (Мт 12:9−13)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Звідти пішов Ісус в їхню синагогу. 10. А був там чоловік із сухою рукою. І вони питають Його: Чи можна зціляти в Суботу?, – щоб Його обвинуватити. 11. Він же до них каже: Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в Суботу в яму? 12. А скільки ж чоловік над вівцю вартісніший! Тим-то й у Суботу можна добро чинити. 13. Тоді сказав до чоловіка: Простягни твою руку!”. Простягнув той, і вона стала здорова, як і друга».

Коментар до тексту

«Входячи до “їхніх синагог” (пор. Мт 4:23; 9:35), Ісус увійшов у сферу впливу фарисеїв. Вони тепер намагатимуться зловити його в пастку як порушника Закону. За Законом, “хто осквернить її [Суботу], нехай буде скараний смертю” (Вих 31:14). Фарисеї знали Ісуса як Того, Хто оздоровлює, тому вони приводять до нього чоловіка із сухою рукою і ставлять Ісусові запитання: “Чи можна зціляти в Суботу?”. Для них відповідь на це запитання мала би бути негативна. Життю цього чоловіка нічого не загрожувало, а Його неміч уважали наслідком Божого прокляття (пор. Зах 11:17; 1 Цар 13:1−6). Спершу Ісус вказує на невідповідність між їхніми запитаннями та діями (вв. 11−12). Вони понад усе ставлять особисту власність, але не переймаються проблемами іншої людини. Тут Ісус доречно порівнює цю ситуацію із порятунком вівці в Суботу, позаяк свою безпосередню місію Він вбачав у тому, щоб зібрати докупи загублених овець дому Ізраїлю. Згідно із Законом, у Суботу можна чинити добро, тому що самовіддана любов – це і є виконання Закону (Ос 6:6; Мт 22:34−40). Акт зцілення людини, який виконує Ісус, – це ще один знак відновлення Божого народу, але фарисеї осліпли і не зрозуміли цього знаку. Вчинок Ісуса – це для них очевидний доказ, на який вони чекали, щоб розпочати процес Його покарання за вчинену дію»[1].

Meditatio (розважання)

«А скільки ж чоловік над вівцю вартісніший! Тим-то й у Суботу можна добро чинити». Ісус підкреслює дві дуже важливі речі: людина незрівнянно вища від усього, що існує в цьому світі, і добро потрібно чинити завжди. Отже, у цьому євангельському вірші Ісус висловлює два дуже важливі пріоритети, які повинні керувати нашим життям. Їх можна звести і до одного – добро кожної людини повинно стати метою нашого життя. Властиво, це і є ціллю нашого Господа.

Коли ми приходимо до подібного усвідомлення, життя наповнюється сенсом. І чим більше ми рухаємося в цьому напрямку, тим більше розуміємо його правильність у контексті глобального Божого задуму. Не можна сказати, що цей рух – постійне служіння нашим ближнім – завжди легкий чи приємний. Навпаки, цей шлях часто буває доволі тернистий, а приклад життя Ісуса − більш ніж очевидний. Та оскільки це був і є шлях самого Господа, він єдиний правильний, щоб ми не тільки залишалися людьми, але й зростали та уподібнювалися до Нього.

Для багатьох суспільних структур та певних культур (якщо їх так можна назвати), властиво, культури гедонізму і смерті, цей шлях, на жаль, не є самозрозумілим та очевидним. Тому нормальні люди, серед яких і християни, не перестають дивуватися алогічності зла та заниженим цінностям, які стають життєвими орієнтирами для багатьох. Саме тому лише пізнання особи Христа, Його цінностей та намагання жити цим досвідом у щоденному ритмі уможливить зміну світоглядних та ціннісних парадигм навколо нас.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість, витривалість і терпеливість у служінні моїм ближнім…

Contemplatio (споглядання)

Спотворена духовність гірша, ніж явна безбожність, тому що вона відштовхує нормальних людей. Напівправда гірша від брехні, позаяк вона підступно вводить в оману та зводить людей. Саме тому ми, християни, повинні намагатися постійно звіряти свої духовні орієнтири та перевіряти духовний фундамент, чи центром та силою нашого життя є Євангеліє Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, чи нами керує Дух Божий – Дух любові та милосердя, чи щось інше? Такі прості запитання допоможуть нам уникнути багатьох духовних небезпек та спотворень, які диявол може сіяти в нашому житті, як кукіль (пор. Мт 13:24−30). Приклад ревних фарисеїв перестерігає нас, що такі духовні небезпеки загрожують далеко не байдужим та доволі обізнаним у Божих справах людям…


[1] А. Леске. Євангеліє від Матея (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2019, С. 93.

3 коментарі до “5-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Найбільша цінність (Мт 12:9−13)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О.Юрій, дякую Вам за ділення роздумами над сьогоднішнім фрагментом Євангелія!
    Мене завжди вражала чутливість Ісуса на людські терпіння, Його готовність допомогти… Він жодного разу нікому не відмовив, коли Його благали про зцілення! Не зважаючи на Своє першорядне завдання проповідувати Царство Боже, Він з милості серця допомагає страждущим навіть і без їхнього прохання про те. Як от сьогодні, коли зцілив сухорукого, чи коли зцілив чоловіка при Віфезді… Незбагненне милосердя Боже, воно понад суд! Здається, в Єв. від Луки уточнюється, що у чоловіка безвладною була саме права рука. Отже, як же йому приходилося нелегко працювати, жити… Але Ісус, ввійшовши у синагогу, не почав з навчання, захоплюючи всіх силою і благодаттю Свого Слова, але найперше Він звернув свої очі та увагу всіх присутніх, а також і нашу – на людину, яка страждає…
    Думаю, що цією біблійною розповіддю Ісус вчить мене і всіх нас милосердному ставленню один до одного. Адже це Він дав нам наказ: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний!»

    — Господи, вчини моє серце чистим, добрим і милосердним, очисти його від черствості, байдужості, вчини моі очі і серце чутливими на потреби ближніх!
    Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *