5-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Слово свободи та справжнього життя (Мт 13:3−9)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Він говорив до них численними притчами, кажучи: От вийшов сіяч сіяти. 4. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство й повидзьобувало його. 5. Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7. Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. 8. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге − в шістдесят, а інше − в тридцять. 9. Хто має вуха, нехай слухає”».

Коментар до тексту[1]

Притча про сіяча розпочинає третю навчальну частину в Євангелії від Матея, яка займає цілу 13-ту главу, де Господь за допомогою притч пояснює природу Божого Царства. Заклик Ісуса «Хто має вуха, нехай слухає» (Мт 13:9) вказує на те, що не всі компоненти притчі легкі для сприйняття, і як видно з тексту Євангелія, цілком природно, що учні не все зрозуміли, тому Ісус сам пояснює значення цієї притчі трохи далі у тій самій главі (Мт 13:18−23).

Побутує думка, що ця притча також відображає історію стосунків Бога й Ізраїлю, як і в притчі про злочинних виноградарів (Мт 20:1−16), де акцент зроблено на тому, що Господь посилає пророків і Свого Сина. Пророки приходять по черзі, але їх відкидають. Четвертим приходить Син, Його також відкидають, але Він стає каменем із Пс 117:22. Отже, три групи посланців не приносять плоду, а четвертий, який, на перший погляд, теж не має успіху, усе-таки дає прибуток: Господар отримує плоди, а Син стає «наріжним каменем». Іншими словами, пророки завжди шукають «плодів», але непророслі зерна їх не дають.

Meditatio (розважання)

«Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге − в шістдесят, а інше в тридцять». Ця притча, як і майже 40 інших притч, які розповів Ісус у Євангеліях, має багато рівнів інтерпретації. З одного боку, у цій притчі Господь дає відповідь на тривалі очікування Ізраїльського народу, який хоч і повернувся з Вавилонського полону, та все ж почувається полоненим на своїй землі через римську окупацію. У юдаїзмі періоду Другого Храму, тобто в часи, коли жив Ісус, образ «сімені / зерна» іноді позначав святий «Залишок» Божого народу, зокрема тих, які мали повернутися після закінчення Вавилонського полону. Отож «зерно» − це образ істинного Ізраїлю, який під час останнього втручання Бога в історію буде оправданий і знову посіяний у Святій Землі. Тому коли Ісус розповідав притчу про сіяча, то давав зрозуміти, що наблизилося Боже Царство: полон позаду, Бог сіє добре зерно, творячи істинний Ізраїль, до якого належатимуть люди не тільки за етнічним принципом.

З іншого боку, «зерно» – це Слово Боже. Класичне пророцтво Ісаї про повернення з полону також підкреслює, що звільнення приходить через відповідь на Боже Слово: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, 11. отак і Моє Слово, що виходить у Мене з уст, не повертається до Мене порожнім, але чинить те, що Я хочу, довершує те, за чим Я Його вислав. 12. Так! Ви вийдете веселі, вас приведуть у мирі. Гори й пагорби гукатимуть веселі перед вами, усі дерева в полі плескатимуть у долоні. 13. Замість тернини ростиме кипарис, замість кропиви – мирт. Це буде на Господню славу, на вічний пам’ятник, який не буде знищений ніколи» (Іс 55:10−13).

Сіється Слово − на противагу тернині сходить урожай. Це образ того, що Господь сіє Своє Слово, і так відбувається повернення з полону й оновлення творіння. Притча натякає, що надходить час, про який провіщали пророки. Ісус хоче, щоб Його сучасники усвідомили, що вони живуть у часі повернення з полону – і не тільки фізичного, а полону гріха і смерті. Та врожай зʼявляється інакше, ніж вони сподівалися. Бог Ізраїлю діє – Він сіє пророче слово, прагнучи відновити Свій народ. Хоча багато насіння пропаде (можливо, у полоні), його видзьобають птахи (сатанинські сили? язичницькі хижаки?) або заглушить каміння й тернина пустелі, та все ж урожай буде великий. Напрошується асоціація з весільною гостиною – святкування відбудеться, і дім буде наповнений, та перших запрошених там не виявиться (Мт 22:1−14).

Oratio (молитва)

«Господи, скажи лише слово, і слуга Твій видужає…» (пор. Мт 8:8).

Contemplatio (споглядання)

Ісус − Слово Отця до нас. Він є Словом, яке сталося Тілом, щоби зробити нас вільними (Йо 1:14). Читаючи Євангеліє від Матея, можна також зауважити, що у Своєму житті Ісус повторює історію Ізраїлю, але з тією відмінністю, що саме там, де Ізраїль не є вірним, Ісус є вірним, тому уособлює увесь істинний Ізраїль. Він водночас є представником Бога перед народом і представником Ізраїлю (Божого народу) перед Богом. Воскреслий Ісус − це перший плід нового людства, Слово, яке завмерло в землі, щоби принести плід.

Сьогодні кожен і кожна з-поміж нас, відповідаючи на Боже Слово, явлене в Ісусі Христі, може вийти зі свого полону ілюзій, пристрастей, слабкостей, врешті – з будь-яких сітей диявола, а найголовніше – з полону гріха і смерті. Наша позитивна відповідь на Слово Євангелія – це завжди крок до звільнення, крок до нового життя…


[1] Коментар до тексту та розважання основані на N. T. Wright, Jesus and the Victory of God. London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996, P. 230−238.

4 коментарі до “5-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Слово свободи та справжнього життя (Мт 13:3−9)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *