Lectio (читання)
«Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до Нього сотник, благаючи Його словами: 6. “Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко”. 7. Ісус каже до нього: “Я прийду й оздоровлю його”. 8. Тоді сотник у відповідь мовив: “Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово, і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: Іди – і йде, а тому: Ходи – і приходить, і слузі моєму: Зроби це – і він робить”. 10. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за Ним ішли: “Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини Царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів”. 13. І сказав Ісус сотникові: “Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою!”. І видужав слуга тієї ж години».
Коментар до тексту[1]
Це надзвичайне свідчення євангелиста, як і уривок, що його випереджує та розповідає про зцілення прокаженого (8:1−4), в наративі Євангелія іде відразу після Нагірної проповіді, розміщеної у 5−7 главах. Спочатку Ісус навчає словом, а потім тим самим словом діє – зціляє, тому в цьому уривку також має місце тема реакції на дії та слова Ісуса, тобто тема віри, а віковічна ворожнеча між язичниками та євреями долається завдяки смиренному та довірливому проханню римського сотника, зверненому до Месії Ізраїлю.
На той час служба солдата римського легіону тривала 20 років. Легіон складався із шести когорт, на чолі яких стояли центуріони, а кожен із них під своїм командуванням мав від 80 до 100 осіб. Окрім військових обов’язків, римські воїни були зобов’язані брати участь у язичницьких релігійних клятвах / присягах перед «божественним імператором». Після багатьох років такої служби особа мала би стати жорсткою та зверхньою.
Перші єврейські читачі Матея в околицях Сирії чи в Палестині дуже ненавиділи римлян, особливо солдатів та їхніх офіцерів. Спочатку причиною була окупація земель римським полководцем Помпеєм у 63 р. до Хр., а потім зруйнування Єрусалима тими ж римськими військами в 70 по Христі. Без сумніву, багато перших християн, які належали до спільноти євангелиста Матея, мали родичів або близьких знайомих, які померли під час облоги Єрусалима або кого римляни забрали в рабство після завоювання Святого Міста.
Meditatio (розважання)
«Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Попри складний історичний контекст, римський сотник своїм учинком та словами демонструє незвичайну поведінку, яку можна окреслити пʼятьма дуже важливими тезами: 1) сотник упокорює себе перед Ісусом не задля себе самого, а заради свого слуги; 2) сотник упокорює себе визнанням свого нижчого статусу як язичника («Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово, і слуга мій видужає» – Мт 8:8. пор. 15:27); 3) він визнає необмежений авторитет / владу Ісуса зціляти навіть на відстані (8:8–9); 4) Ісус приймає ставлення сотника як людини віри, і то віри більшої, ніж у представників Його власного народу; 5) Ісус вважає, що цей унікальний язичник є своєрідною обіцянкою приходу до віри багатьох інших язичників (8:11–12).
Ісус хвалить віру римського вояка, під якою в семітському розумінні насамперед мається на увазі довір’я до особи. Термін віра (אֱמוּנָה / emuna) в єврейській мові є спільнокореневим зі словом «Амінь», тому окрім стверджувального змісту має значення вірності, твердості та непохитності. На відміну від грецького світу та властивого йому абстрактного мислення, семіти ніколи не вживали термін «віра» щодо якихось теоретичних чи абстрактних питань або істин. Саме тому ідолопоклонство вважалося дуже великим гріхом, бо вірячи в ідоли, людина, по суті, узалежнювала себе та ввіряла себе комусь чи чомусь, чого насправді не існує або що є незрівнянно меншим за людину, яка є вінцем творіння; беручи до уваги факт, що ми уподібнюємося до того, кому чи чому поклоняємося, ідолопоклонство було шляхом деградації та нищення особи.
Мудреці, які прийшли зі сходу, щоб поклонитися Ісусові (Мт 2:1–12), римський сотник (Мт 8:5–13), жінка ханаанянка (Мт 15:21–28), незважаючи на те, що були язичниками, спромоглися на такий вияв довіри до Ісуса, на який і близько не були здатні ті, які думали, що майже все знають про Бога, та були певні, що є кращими від язичників.
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені таку віру, яку мав римський сотник…
Contemplatio (споглядання)
Дуже цікавим для мене є невисловлене в цьому Євангелії – те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника. І це також є викликом і запитанням для всіх християн сьогодні: «Що кожному з нас потрібно робити, щоб люди, які є “видимо поза Церквою”, дивлячись на наше сповнене приязні та любові життя, колись захотіли прийти до Ісуса зі своїми болями та тривогами?».
[1] Коментар та розважання основані на C. S. Keener. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, P. 263−270.
Спасибі за Вашу працю!
Дуже дякую, отче!!!
Дякую