4-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Вимоги Ісуса до учнів (Мт 8:14−23)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«А як Ісус прийшов до Петра в хату, то побачив його тещу, що лежала в гарячці. 15. Він доторкнувся до її руки, і полишила її гарячка, а вона встала й услугувала Йому. 16. І як настав вечір, принесли до Нього багато біснуватих, і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, 17. щоб збулося сказане пророком Ісаєю: “Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби”. 18. Побачивши силу народу навколо Себе, Ісус звелів відплисти на другий бік. 19. І приступивши, один книжник сказав до Нього: Учителю, куди б Ти не пішов, я піду за Тобою”. 20. А Ісус каже до нього: Лисиці мають нори і птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити”. 21. Другий з учнів сказав до Нього: Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого”. 22. Ісус же сказав до нього: Іди за Мною і зостав мертвим ховати своїх померлих”. 23. Як Він увійшов до човна, слідом за Ним увійшли Його учні».

Коментар до тексту

Цей уривок Євангелія дня можна поділити на дві більші частини: вв. 14−17 розповідають про чудотворну діяльність Ісуса – Він зцілює тещу Петра Своїм дотиком та звільняє від нечистих духів багатьох біснуватих Своїм словом; у вв. 18−22 Господь озвучує вимоги до тих, які хочуть бути Його учнями. Деякі правовірні євреї старалися не торкатися до жінок, щоб уникнути ймовірного ритуального осквернення (Лев 15:19), однак для Ісуса особа важливіша за ритуальні приписи, тому зцілюючи тещу Петра саме у такий спосіб, Він демонструє їй Своє співпережиття (в. 15). Якщо екзорцисти використовували різні заклинання, щоб вигнати нечистих духів, то тут бачимо незрівнянно більшу силу Ісуса, адже Він робить це доволі спокійно, лише силою слова (в. 16). Усе це вказує на те, що з приходом Ісуса та через Його діяльність настала довгоочікувана месіанська епоха – люди отримують нове життя через фізичне та духовне зцілення (Іс 33:24; 35:5−6; 53:4−6; Ос 14:4; пор. 1 Пт 2:24−25), які в єврейській традиції пов’язані між собою. Щоб стати учнем Ісуса і поширювати Добру Новину про прихід Божого панування – Божого Царства, потрібно відважитися на життя, сповнене самопожертви, тобто потрібно зректися вигідного життя (вв. 19−20), а також не шукати собі тривалих відтермінувань (в. 21−22). Традиція поховання в єврейській культурі складалася з двох етапів: після смерті тіло клали в сімейний гробовець, а через рік, коли плоть зітліла, кістки складали до спеціального ящика (лат. «ossuarium») і поміщали в нішу у стіні гробниці. Тому, можливо, як старший син, який мав обов’язок похоронити свого батька, цей чоловік просив про річну відстрочку перед тим, як піти за Ісусом[1].

Meditatio (розважання)

«Як Він увійшов до човна, слідом за Ним увійшли Його учні». Цей останній вірш уривку містить у собі дуже багато – цілу програму наслідування Ісуса, готовність прямувати за Ним, куди б Він не пішов. Учні бачили, що Ісус говорив та чинив, вони також розділяли Його скромний та невибагливий побут та завжди мандрували за Ним у Його численних подорожах запиленими дорогами землі Ізраїлю. Господь здебільшого оминав великі міста і зборища сильних цього світу, а відвідував маленькі містечка і села, у яких не було мощених доріг, а люди часто заледве зводили кінці з кінцями.

У всю цю нужду та непривабливість людського існування, у всі ці негаразди та життя, сповнене хворіб та нестач, розпачу і болю, безнадії та розчарувань, Господь приносив зцілення словом і ділом, дарував мир та засвічував вогник надії. Ісус засвідчував, що їхній Бог не тільки не забув про них, але прийшов, щоб перемінити їхнє життя та встановити Своє Царство справедливості, миру та любові.

Це Царство не могло прийти через якийсь гарний лист, книжку чи одну палку промову – воно вимагало терпеливої фізичної присутності спочатку Ісуса, а потім і Його учнів, вимагало тривало служіння та самопожертви, як зерно, яке падає в землю, щоби згодом принести рясний плід (Йо 12:24). Ісус розумів, які великі ставки в Його місії, тому всіляко демонстрував учням, що бути Його симпатиком, ідейним прихильником чи доброю особою, яка тимчасово зберігає нейтралітет, є замало для того, щоби бути Його учнем. У Євангеліях Ісус неодноразово наголошує, що учні повинні бути готовими повторити життя Свого Учителя: «Учень не більший за вчителя, але, навчившися, кожний буде, як його вчитель» (Лк 6:40). І тому, звертаючись до Петра, який визнав Його Месією і Сином Божим (Мт 16:16), та інших апостолів, Ісус сказав: «Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт 16:24).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені силу бути Твоїм учнем…

Contemplatio (споглядання)

Прийняття Євангелія завжди звільняє людину від усякого непотребу і наповнює її життя сенсом та радістю. Життя Євангелієм – це дорога учня, дорога справжньої свободи, віри, надії та любові, це дорога справжнього Життя, яким ми крокуємо разом з Ісусом та завдяки Його допомозі. І є лише одна вимога, щоб людина відчула себе щасливою на цій дорозі, – повна посвята без жодних умов. Насправді це дорога великої довіри до Того, Який задля нас готовий на все, і саме тому цей шлях передбачає радикальну відмову від половинчастості, а також готовність на самопожертву…


[1] C. S. Keener. The IVP Bible Background Commentary. New Testament. 2nd Edition. IVP Academic Downers Grove Ill. 2014, P. 66.

5 коментарів до “4-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Вимоги Ісуса до учнів (Мт 8:14−23)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *