32-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Віра виявляється ділами (Як 2:14–26)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? 15. Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, 16. і хто-небудь із вас до них скаже: “Ідіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? 17. Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. 18. Та хто-небудь скаже: “Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру”. 19. Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують та тремтять. 20. Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду? 21. Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? 22. Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами. 23. Так здійснилося Писання, яке каже: “Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність”, і він був названий приятелем Божим. 24. Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою. 25. Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами оправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом? 26. Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва».

Коментар до тексту[1]

Св. Павло стверджує: «Людина оправдується не ділами Закону, а через віру в Ісуса Христа» (Гал 2:16). Може видатися, що апостол Яків говорить цілком протилежне: «Віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як 2:17). Та насправді тут немає суперечностей, позаяк обидва апостоли наводять свої аргументи про оправдання в цілком інших контекстах і звертаються до різних адресатів.

Св. Павло, полемізуючи з т. зв. «юдействуючими», доводить, що людина не може сама себе спасти лише виконанням заповідей Тори – Закону (практикувати обрізання, ритуальні омивання та вживати тільки кошерну їжу тощо). Людина спасається Божою благодаттю завдяки вірі в Ісуса Христа.

Натомість св. Яків звертається до геленістичних моралізуючих філософів і наголошує на тому, що існує істотна відмінність між мовою-словами та ділами-діями. Інакше кажучи, Яків осуджує лише словесне визнання віри, яке не може проявитися в конкретній поведінці. Тому апостол Павло, заявляючи, що «віра чинна любовʼю» (Гал 5:6), насправді згідний з апостолом Яковом, бо сам чітко стверджує, що Бог судить людей на основі їхніх «діл» (Рим 2:6–8). Як для Павла, так і для Якова важлива чинна / дієва віра.

Meditatio (розважання)

«Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі». Жива віра виявляється ділами християнської любові, серед яких св. Яків згадує опіку над удовами й сиротами: «Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (Як 1:27). Віра може бути відповіддю на Божі обітниці чи заклики, як це чудово представляє автор Послання до Євреїв у 11 главі, де наводить численні приклади довіри до Бога старозавітних праведників, хоч це й коштувало їм дуже великих зусиль, навіть жертви власного життя.

Віра також може виявлятися зміною життя особи, наснаженим свідченням та служінням іншим, як це бачимо в житті всіх апостолів Ісуса Христа, а головно св. Павла. Найважливіше, однак, те, на чому дуже чітко наголошує апостол у цьому уривку – не можна говорити про християнську віру лише як про якусь абстрактну ідею, відокремлену від реального життя. Християнська віра завжди плодоносить, вона є відповіддю вдячності Богові на Його ініціативи, дари та благословення.

Т. зв. «Західний світ» не є географічним, а насамперед ціннісним, культурним поняттям, тобто йдеться про світ, у якому свого часу євангельська етика була застосована до різних сфер життя, унаслідок чого цілі суспільства в різних країнах стали тими середовищами, у яких поціновується гідність людей, а люди можуть розвивати своїм Богом дані дари. На превеликий жаль, після Французької революції (1789), тобто уже понад 200 років, багато хто воліє говорити тільки про гуманістичні цінності, приписуючи всі сучасні здобутки винятково епосі Просвітництва. Люди, просякнуті такими ідеями, уперто вважають, що прогрес відбувся лише завдяки людському розумові. Слова Бог, Христос, Церква вони витіснили в приватну сферу й так здійснили своєрідне рейдерське захоплення / привласнення чужих здобутків – маються на увазі досягнення віруючих людей, плоди християнської віри яких стали основою сучасної Західної цивілізації в її найкращих проявах.

Oratio (молитва)

«У Тебе, Господи, милість, бо Ти воздаєш кожному згідно з його ділами» (Пс 62:13).

Contemplatio (споглядання)

У Нагірній проповіді Ісус сказав до Своїх учнів: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба викинути її геть, щоб топтали люди. 14. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5:13–16). Плоди нашої віри не тільки зберігають світ від зіпсуття (як сіль) або вказують на дорогу життя (як світло), вони також спонукають до прослави Бога та зародження віри в серцях інших людей…

---

[1] Коментар до тексту оснований на L. T. Johnson, T. C. Penner. The writings of the New Testament: An interpretation (Rev. ed.) Minneapolis: Fortress Press 1999, P. 508.