34-й тиждень після Пʼятдесятниці. Понеділок. Якщо ми не відкриті на Бога (Мк 12:13-17)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І шукали, щоб Його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що Він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши Його, відійшли. 13. Послали до Нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб Його впіймати на слові. 14. Прийшли ті й кажуть до Нього: Учителю, знаємо, що Ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати? 15. Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: Чого Мене спокушаєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я бачив”. 16. Вони й принесли. І каже їм: “Чий це образ і напис?” – “Кесарів”, – ті Йому відповідають. 17. Тоді Ісус промовив до них: Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові – що Боже”. І вони дивувались Йому».

Коментар до тексту

Після урочистого в’їзду у Єрусалим (Мк 11:1-10) та події очищення Храму (Мк 11:15-19), звертаючись до релігійних провідників народу, Ісус розповів притчу про злочинних виноградарів (Мк 12:1-12), яка викликала у них велику лють, оскільки було зрозуміло, що Він говорив про них. Відтак вірші 13-17 містять розповідь про підступні намагання релігійної еліти Ізраїлю втягнути Ісуса в заколот проти римського уряду, а таке звинувачення може призвести до Його арешту і, можливо, смерті. Однак Ісус дуже добре усвідомлює їхні наміри і спокійно та мудро відповідає на їх провокативні запитання.

Meditatio (розважання)

«Чого Мене спокушаєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я бачив”. 16. Вони й принесли». На початку Євангелія від Марка читаємо про Ісуса, що після хрещення у Йордані «відразу Дух повів Його в пустиню; 13. і Він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели Йому служили» (Мк 1:12-13). Після того випадку, коли сатана спокушав Ісуса, Марко ще три рази згадує, що фарисеї приходили до Ісуса і також спокушали Його (Мк 8:11; 10:2 12:15). Євангелист каже, що третього разу у нечестивій затії їм товаришували представники місцевої партії влади, т. зв. іродіяни (прибічники Ірода Антипи).

Будучи нащадками хасидеїв (благочестивих ревнителів віри), фарисеї мали велику повагу в народі, зокрема через намагання ретельно виконувати Закон. Фарисеї ненавиділи окупантів, тобто римлян, і не дуже хотіли брати до рук гроші із зображенням імператора, який уважав себе божим сином. Коли Ісус попросив їх показати динарій, виявилося, що вони дуже швидко його показали, чим трохи скомпрометували самих себе, хоча прагнули виставити Ісуса бунтівником проти Риму. Ніхто з них не сподівався від Нього такого розсудливого, контекстуального мислення.

Трагедія фарисеїв та іродіян полягала в тому, що вони були надто зосереджені на собі – на своїх амбіціях, уявленнях про Бога та духовне життя і т.д. І тому, коли Бог в Ісусі наблизився до них, вони не були готові впустити Його у своє життя таким, яким Він є. Вони уявляли Його інакшим. Виглядає, що фарисеї були надто перейняті якимись важливими процесами, але ніколи не досягали результату. Одна з причин напевно полягала в тому, на що вказав сам Ісус: не віддавали Богові Боже, тобто самих себе, своє серце (пор. Прип 23:26). А коли серце не належало Богові, хтось інший поступово заволодів ним, і вони, самі того не усвідомлюючи, почали спокушати самого Бога, як це робив сатана, а також їх батьки упродовж Історії Спасіння, а головно під час подорожі пустелею після виходу з Єгипту (пор. Ді 7:51; 1 Кор 10:9; Євр 3:9).

Oratio (молитва)

«Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого. Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Contemplatio (споглядання)

Якщо ми не відкриті на Бога, тоді ми на Нього закриті. Не існує проміжного стану. Зосередженість тільки на собі та неприйняття Божої правди може довести нас до великої внутрішньої деградації та стану, в якому можемо суперечити самі собі. Коли Пилат запропонував релігійним провідникам Ізраїлю відпустити Ісуса і сказав до них:«Ось цар ваш 15. Ті ж закричали: Геть! Геть! Розіпни Його! А Пилат їм: Маю я вашого царя розіп’ясти? І відповіли первосвященники: Нема в нас царя, тільки кесар! 16. І тоді видав він Його їм на розп’яття» (Йо 19:15). Первосвященники краще готові були прийняти кесаря, якого вважали ворогом та окупантом, ніж Ісуса. З кесарем, чи радше його слугами, вони домовилися про своє безбідне існування, але з Ісусом цього зробити не змогли… 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *