33-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Блаженні вбогі (Лк 6:17-23)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Зійшовши з ними, Він став на рівнім місці, й була там велика сила Його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати Його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався Його торкнутися, бо сила виходила з Нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді Він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. 23. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні”».

Коментар до тексту                                                                                   

На цей тиждень подаємо загальні читання Євангелія на честь святих з огляду на ранню дату Пасхи. Текст Євангелія дня читаємо також у п’ятницю 19-го тижня після П’ятдесятниці. У ньому подано початок так званої Проповіді на рівнині (Лк 6:17-49). Ці унікальні слова Ісуса містять своєрідну програму життя для учнів та апостолів. До речі, опис вибору дванадцяти апостолів Лука розмістив відразу перед цим навчанням Ісуса. Слова Господа, які не можуть не дивувати будь-яку людину, незалежно від того, де та коли б вона не жила, дуже сконденсовано відображають Божий погляд на світ, і навіть більше − Ісус запрошує нас до наслідування такого підходу до життя та способу мислення.

Meditatio (розважання)

«Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже». Убогість ніхто не сприймає як благословення чи стан, який приносить радість. Більшість людей працює саме для того, аби щось здобути, а відтак бодай якось почуватися у безпеці. Найчастіше убогість тягне за собою злидні, за якими іде голод, відсутність нормальних умов для життя, засобів для навчання і звідси − кращої та легшої праці, а відтак хвороби і смерть. Убогі не є популярними, радше навпаки – від них відвертаються, їх не надто запрошують до «поважних» товариств чи запитують їхньої думки у тих чи інших справах. Тому убогість − це часто безвихідь.

Чому тоді Ісус називає убогих блаженними? Якщо Матей має на увазі людей убогих духом (тобто йдеться про духовні речі – Мт 5:1-12), то Лука говорить про економічно убогих. Чому вони мають почуватися щасливими?

Перші чотири твердження у Євангелії від Луки (6:20-22) окреслюють тих, які, на думку Ісуса, є блаженними в Божих очах. Грецьке слово «Μακάριοι / makarii», яке в українському тексті перекладено як «блаженні», за смислом може означати також «благословення на» або навіть «чудова новина для»[1]. Убогі не мають нічого, і часто такий стан може навіть викликати розпач. Але Ісус каже, що Бог про них пам’ятає. Він саме тому і прийшов як людина, звіщаючи Добру Новину убогим (пор. Лк 4:18), бо життя має сенс, і якщо ми приймемо Його Євангелію, тоді убогих буде щораз менше, а вкінці, у часі Його славної Парусії, увесь світ буде перемінений, буде нове небо і нова земля, не буде смутку, болю і плачу (пор. Од 21:1-4).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі, що Ти задля нас став убогим, щоб нас убогістю збагатити…

Contemplatio (споглядання)

Поруч з нами завжди є убогі. Бог хоче, щоб ми їм допомагали. І це цілком можливо, якщо є добра воля і розуміння цінності людського життя. У Катехизмі читаємо, що нашим обов’язком є послужити таким людям, а скривдження убогих – це гріх, що кличе про помсту до неба. Одним із трьох монаших обітів (окрім послуху та дотримання дівицтва) є добровільна убогість – дуже промовистий знак солідарності та підкреслення великої вартості життя усіх людей у Божих очах. Великий католицький екзегет XX-го століття Реймонд Браун писав, що як християнська цінність целібат священників позбавлений сенсу, якщо він не супроводжується іншими рисами, такими як добровільна убогість та жертовність, які відображають віру в те, що цей вік триватиме недовго[2]. Тому і «звичайні» християни, і люди, які склали обіти у монашестві чи обрали целібат, відповідальні кожен своєю мірою за тих, хто є поруч…


[1] Такі два варіанти перекладу пропонує Том Райт: T. Wright. Matthew for Everyone. Part 1: Chapters 1-15. London SPCK 2002, P. 34; T. Wright. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 69

[2]R. E. Brown. Anintroduction to the New Testament. NewYork: Doubleday 1997, P. 519

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *