32-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Мудрість служіння (Лк 17:3−10)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому, і як він покається, прости йому. 4. І коли сім разів на день він згрішить проти тебе й сім разів повернеться до тебе та й скаже: “Каюсь”, − прости йому. 5. Апостоли сказали Господеві: “Додай нам віри”. 6. Господь же сказав: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, − і вона б послухала вас. 7. Хто з вас, мавши слугу, орача або пастуха, скаже до нього, коли він прийде з поля: Іди мерщій та сідай до столу? 8. А чи не скаже йому радше: Зготуй мені щось на вечерю та підпережись мені служити, поки я буду їсти й пити, а потім ти будеш їсти й пити? 9. Чи буде дякувати слузі (тому) за те, що виконав наказане? 10. Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити”».

Коментар до тексту

Цей текст містить повчання Ісуса, висловлені дорогою до Єрусалима. У вв. 3–4 Ісус наголошує, що бути Його учнем означає володіти здатністю прощати та допомагати особі, яка чинить неправильно, змінити її поведінку. Проте набратися великої терпеливости – прощати доведеться неодноразово. Отже, бути християнином – це вміти грати в довгу гру, тобто прощати постійно.

У відповідь апостоли кажуть, що для такого прощення їм бракує віри (вв. 5–6), на що Ісус відказує, що для початку вистачає навіть найменшої віри / довіри до Бога. Віра має здатність зростати. Та навіть мала, але щира віра може долати будь-які труднощі: дерево шовковиці має велику кореневу систему, тому його тяжко вирвати, але віра здатна на все (у Євангелії від Матея на позначення труднощів, які долає віра, Ісус послуговується образом гори – Мт 17:20).

У кінці Ісус навчає учнів, яким повинне бути ідеальне служіння. Таке служіння є справжньою дорогою до величі особи. Ісус не пропагує гордовитого ставлення до слуг, але наводить зрозумілий для Своїх слухачів приклад: як слуги виконують свою роботу, не очікуючи нагороди чи визнання, так і Його учні повинні демонструвати свідомість великої відповідальности за все, що вони роблять. Від самого народження ми винні Богові, тому не варто сподіватися якоїсь особливої нагороди за те добро, яке ми робимо іншим.

Meditatio (розважання)

«Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити». Ці слова стосуються зрілих християн, передусім людей, свідомих численних Божих дарів та благодіянь, людей, які мають відкриті очі й розуміють, як влаштований світ та як він функціонує. По суті, мова йде про адекватних та зрілих осіб. Якщо ми є дорослими та зрілими людьми, то повинні усвідомлювати, що ми незрівнянно більше одержуємо, ніж віддаємо: життя, увага, час і любов, які отримуємо від перших моментів появи в цьому світі, − це ті безцінні й численні дари, які ми інколи сприймаємо як належне, але так не є, бо це дари, на які ми не заслужили, але якими щедро обдаровані.

Чим більше усвідомлюємо таїнство життя, тим більше вдячности відчуваємо. І якщо відкриваємо для себе Бога та Його об’явлення в Ісусі Христі, то за все отримане хочемо відповісти вдячним служінням іншим.

Християнське служіння − це просто вияв радости і вдячности, зрілий і відповідальний спосіб реалізації своєї особи. Чим більше ми заглиблюємося в Писання, чим краще розуміємо Божий задум, тим більше хочемо щось робити – служити іншим, і так бути причетним до служіння Самого Господа. Саме так. Бо Бог служить нам завжди. Боже Царство, тобто Боже правління, найповнішою мірою виявляється у служінні Своєму творінню – вам і мені. Бог ділиться з нами Своїм життям, обдаровує численними дарами, а коли ми відходимо від Нього, тобто грішимо, терпеливо служить нам, щоб загоїти завдані гріхом рани і зробити нас щасливими. Бог не втомлюється служити Своєму творінню, а головно людям, сотвореним на Його образ, бо дуже сильно любить. Отож служити – це любити, це жити… Ці речі взаємопов’язані й нероздільні.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені здатність бути ревним та великодушним у щоденному служінні, ніколи не очікуючи визнання та нагороди…

Contemplatio (споглядання)

У Новому Завіті поняття «любов» не означає емоції, але передусім служіння. Коли Ісус закликає любити ворогів (пор. Мт 5:44; Лк 6:27, 35), то не змушує нас до теплих почуттів стосовно тих, які нас ранять чи кривдять, а запрошує робити всім добро, особливо тим, які цього не хочуть, бо ним не живуть. Закликаючи любити, Ісус запрошує служити – ставати зрілими, відповідальними, дорослими. Пояснюючи суть Своєї місії в Євангелії від Марка, Ісус каже: «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10:45). Така постава є прикладом найвищої зрілости, служіння та любови – прикладом Особи, Яку ми покликані наслідувати, щоб стати особистостями, стати великими…

1 коментар до “32-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Мудрість служіння (Лк 17:3−10)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.