32-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Царське священство (1 Пт 1:1–2, 10–12; 2:6–10)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Петро, апостол Ісуса Христа, вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Кападокії, Азії та Вітинії, 2. згідно з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і на скроплення Кров’ю Ісуса Христа: благодать і мир вам хай помножиться! 10. Про це спасіння розвідували й досліджували пророки, що про вашу благодать пророкували. 11. Вони досліджували, на котрий і який час вказував Дух Христа, що був у них, Який свідчив наперед про Христові Страсті й ту велику славу, яка по них мала настати. 12. І їм було об’явлено, що не самим собі, а вам вони приготували те, що тепер вам оповіщено тими, які через Святого Духа, посланого з неба, вам проповідували, на що навіть і ангели гаряче прагнуть споглядати. 2:6. Бо в Письмі стоїть: Ось Я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в нього, не осоромиться”. 7. Вам, отже, що віруєте, – честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, – він став головним на углі, 8. каменем спотикання і скелею падіння. Вони об нього спотикаються, бо не вірять у Слово, на що вони й були призначені. 9. Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло; 10. ви − колись не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані».

Коментар до тексту

Автор цього послання – апостол Петро, який за допомогою секретаря Силуана (1 Пт 5:12), названого вірним братом (він міг знайти гарні словесні формулювання на основі головних ідей, висловлених Петром), заохочує адресатів твердо триматися християнського ісповідання (1 Пт 5:12), незважаючи на гоніння та випробування. Під гоніннями (1 Пт 1:6; 3:14; 4:14; 4:19), можливо, мається на увазі поширене упередження та ворожість язичників проти християн, які відійшли від соціальних та культурних зібрань, що включали язичницькі богослужіння та аморальні звичаї. До послання увійшли різні повчання, переплетені з доктринальними уривками. Частина матеріалу первинно представляла проповідь для тих, які готувалися до хрещення. Після привітання (1 Пт 1:1–2), яке містить чудову тринітарну формулу, та подяки (1 Пт 1:3–12) автор закликає читачів вести непорочне життя, наслідуючи Христа, Який викупив їх Своєю Смертю від суєтного життя (1 Пт 1:13–21). Вони, відроджені живим Божим Словом, повинні залишити «усяку злобу й усякий підступ, лицемірство, заздрість і всілякі обмови» (1 Пт 2:1), тому що тепер через хрещення вони беруть участь у священичому, пророчому та царському служінні Христа (1 Пт 2:9)[1].

Meditatio (розважання)

«Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло; 10. ви − колись не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані». Коли Господь вивів народ Ізраїлю з Єгипту, щоб укласти з ними Союз на Синаї, то промовив до них так: «Тож коли щиро слухатиметеся Мого голосу й дотримуватиметеся Мого Завіту, будете Моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо Моя вся земля. 6. Ви будете в Мене царством священників, народом святим» (Вих 19:5–6). Сотворивши нас на Свій образ і подобу, Бог від самого початку хотів, щоб ми розділили з Ним владу над світом. Він фактично послав нас у світ як Своїх представників, щоб реалізувати Його мудре та справедливе правління.

Св. Йоан Павло ІІ каже: «Ось перед нами новий аспект благодаті та гідності хрещення: миряни властивим їм чином беруть у потрійному уряді Христа – священичому, пророчому та царському. Вірний навчанню ІІ Ватиканського Собору, із самого початку моєї папської служби я хотів піднести священичу, пророчу та царську гідність усього Господнього люду, промовляючи: “Той, народжений від Діви Марії, син теслі, як вважалося, – Син Бога Живого, як визнав Петро, прийшов, щоб дати нам усім, зробити з нас “царство священників”. ІІ Ватиканський Собор пригадав нам таємницю цієї влади. Місія Ісуса − Священника, Учителя, Пророка, Царя − продовжується у Церкві. Усі, весь Божий люд, є учасником цієї потрійної місії”.

Миряни є членами священичого уряду, задля якого Ісус пішов на хрест і постійно жертвує Собою у Євхаристії на славу Отцеві та для спасіння людства. Втілені в Ісусі Христі, охрещені єднаються з Ним та з Його жертвою у пожертвуванні себе самих та своєї діяльності (див. Рим 12:1–2). Про мирян Собор каже: “Усі їхні учинки, молитви та апостольські починання, подружнє та сімейне життя, щодення праця, відпочинок духу і тіла, якщо виконуються в Дусі, а й навіть прикрості життя, якщо здійснюються терпляче, стають духовними жертвами, милими Богові через Ісуса Христа (див. 1 Пт 2:5); ці жертви приносяться побожно Отцеві під час Тайни Євхаристії разом з жертвою Господнього Тіла. Так само й миряни, як побожні діячі-шанувальники Бога, посвячують Йому і самий світ” (Lumen gentium 34).

Участь у пророчому уряді Христа, “Який свідоцтвом життя та силою Слова проголосив Боже Царство” (Lumen gentium 35), робить їх здатними й зобов’язує мирян прийняти у вірі Євангелію і проголосити її словом та ділами, сміло й відважно розкриваючи будь-які прояви зла. З’єднані з Христом, “великим Пророком” (Лк 7:16), й установлені у Святому Дусі “свідками” Воскреслого Ісуса, миряни беруть участь також у надприродній суті віри Церкви, яка “не може у ній помилитися” (Lumen gentium 12), як і ласці Слова (див. Ді 2:17–18; Од 19:10). Вони повинні дбати про те, щоб новина й сила Євангелії виявилася в їхньому щоденному житті, житті сім’ї й суспільства, як і терпляче та сміливо виражати серед протиріч теперішнього часу свою надію у майбутню славу “також і через форми світського життя” (Lumen gentium 35).

Через свою приналежність до Христа, Господа і Володаря всесвіту, миряни беруть участь у Його царському уряді й покликані Ним на службу Божому Царству і його поширенню в історії. Вони живуть християнським царством насамперед через духовну боротьбу, щоб перемогти у самих собі панування гріха (див. Рим 6:12), а також шляхом жертвування себе служінню в милосерді та справедливості самому Ісусові, присутньому у всіх Своїх братах, а головно найменших (див. Мт 25:40). Але миряни передовсім покликані до того, щоб повернути створінню його попередню цінність. Вони, піддаючи сотворене правдивому добру людини шляхом діяльності, що опирається на житті милосердя, беруть участь у здійсненні тієї влади, з якою Воскреслий Ісус притягає до Себе всі речі й підчиняє їх, як і Самого Себе, Отцеві так, що Бог є у нас усіх (див. Йо 12:32; 1 Кор 15:18)»[2].

Oratio (молитва)

«Ликуйте перед Господом, уся земле! 2. Служіте Господеві з радістю! Увійдіть перед Його обличчя веселі!» (Пс 100:1–2).

Contemplatio (споглядання)

Упродовж історії Церкви витворилося хибне уявлення про те, що відповідальність за місію та служіння в Церкві − це насамперед справа клиру. Звідси маємо і доволі помітну пасивність мирян. Тексти у Вих 19:5–6 та 1 Пт 2:9–10 пригадують нам, що Бог від самого початку бажає, щоб усі охрещені брали участь у Його місії у світі.


[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 291–294.

[2] Покликання і місія мирян. Christifideles Laici. Післясинодальне апостольське повчання Святішого Отця Івана Павла ІІ. Львів, Місіонер 1998, С. 23–26.

3 коментарі до “32-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Царське священство (1 Пт 1:1–2, 10–12; 2:6–10)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *