35-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Християни – служителі миру (Мк 9:42–10:1)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. 43. І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі увійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, 44. де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 45. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі увійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло, 46. де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 47. І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі увійти в Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло, 48. де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 49. Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна сіллю посолиться. 50. Сіль добра, та коли сіль несолона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!”. 10.1. Вийшовши звідти, Ісус приходить у Юдейську землю та по той бік Йордану. І знову сходяться до Нього люди, і Він Своїм звичаєм знову навчає їх».

Коментар до тексту

У цьому уривку Ісус каже, що треба уникати спокус, докладаючи якнайбільших зусиль. Вражаючі метафори, які Він наводить для прикладу, демонструють, що в боротьбі зі спокусами треба дуже чітко розуміти причини спокус та радикально їм протистояти.

Вірш 49 («Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна сіллю посолиться») оснований на приписі з книги Левіт 2:13 («Кожен твій принос-офіру посолиш сіллю; а щоб не забракло твоїй офірі соли Завіту Бога твого, то з усяким твоїм приносом приноситимеш і сіль»). У тексті Євангелія 49-й вірш говорить про жертву, яку віруючі складають Богові своїм праведним життям серед численних болів, випробувань та боротьби зі спокусами.

Meditatio (розважання)

«Сіль – добра, та коли сіль несолона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!». У Нагірній проповіді Ісус каже до Своїх учнів: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба викинути її геть, щоб топтали люди» (Мт 5:13). Сіль стає несолоною, якщо в ній розпадається хлорид натрію, або якщо недобросовісні продавці підробляють сіль, розбавляючи її дешевшими інґредієнтами, або ж коли домішки гіпсу видають за сіль. Те саме трапляється тоді, коли між учнями руйнується мир. Не можна замінити сіль як приправу, і не існує способів відновлення її солоності. За допомогою такого прикладу Ісус наголошує на важливості миру між учнями, без якого неприязнь з боку невіруючих приведе віруючих до відступництва. Закликом до миру Ісус запобігає сваволі учнів[1].

У біблійному розумінні мир є відображенням Божого задуму щодо світу. Мир зумовлює нормальний розвиток особистості та функціонування спільноти. З одного боку, мир є Божим даром, а з іншого – плодом зусиль людини, тому мир − це результат співпраці Бога і людини, результат Божого порядку речей, плід Божого Царства, наслідок праведності людини, коли будуються правильні стосунки з Богом і ближніми. Саме тому, коли апостол Павло пояснює, що таке Царство Боже, він говорить про праведність (правильні стосунки), наслідком якої є мир: «Бо Царство Боже − не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14:17).

У хронологічно першому записаному творі Нового Завіту, адресованому спільноті в Солуні, св. Павло писав: «Живіть у мирі між собою» (1 Сол 5:13). До поділених християн у Коринті великий апостол також спрямував той самий заклик: «А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами» (2 Кор 13:11). До спільноти в Римі, яку св. Павло не засновував та яка мала труднощі у взаєминах між новими учнями Ісуса, тому що одні походили з юдаїзму, а інші − з язичництва, він писав: «Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі» (Рим 12:18).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені благодать бути слугою Твого миру…

Contemplatio (споглядання)

У Посланні до Колосян ап. Павло каже: «Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати» (Кол 4:6). Сіль для християн – це служіння заради примирення людей із Богом та між собою, і Христос Сам дає нам приклад цього: «Бо Він – наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, Своїм Тілом, 15. скасував закон заповідей у Своїх рішеннях на те, щоб із двох зробити в Собі одну нову людину, учинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через Нього одні й другі маємо доступ до Отця в однім Дусі» (Еф 2:14–18).


[1] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 180.

7 коментарів до “35-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Християни – служителі миру (Мк 9:42–10:1)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О. Юрій, щиро дякую за пояснення Божого Слова!
    Хочу поділитися своїми роздумами…
    Зневіритися через впадання у спокуси – найбільше нещастя, бо спасаємося тільки вірою! Водночас усвідомлюю, що спокуси будуть приходити. Навіть члени нашого тіла (очі, язик, руки, ноги…) спокушатимуть своїми пожадливостями. Тому треба їх «виривати», «відтинати» ревною молитвою. Перемагати спокуси, озброївшись мечем духовним – Словом Христа:
    «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти у спокусу…»(Мр.14:38)

    — Господи, дай мені ласку кожного ранку зодягатися у повну Божу зброю, щоб мати силу протистояти спокусам на протязі дня! Амінь.

  2. Людмила

    А ще довго роздумувала над цими словами:
    «Бо кожен вогнем посолиться, і кожна жертва сіллю посолиться» (Мр.9:49).
    В Лев.2:13 написано, що старозавітні жертви тварин посипалися сіллю, яка, як я розумію, символізувала Божу благодать.
    Через віру в Христа ми теж віддаємо свої тіла в жертву живу, святу, угодну Богові
    (Рим.12:1).
    Коли вогонь благодаті Божої сходить на чисте і святе, то він не палить, але ще більше очищає і освячує. Коли ж сходить на нечисте і грішне,- то попалює.
    Тому треба вважати, щоб приймати Святе Причастя у чистоті серця (1 Кор.11:27).
    Бо ще написано:
    «Огонь іде перед лицем Його, і ворогів Його палить навколо.»
    (Пс.97:3)

    — Господи, очищай моє серце, вчини його чистим і повним Благодаті, щоб я могла бути сіллю землі і світлом для світу!
    Амінь.

  3. Світлана

    Дякую, отче! З миром і радістю сприймати кожну людину- це дуже важливо для наповнення наших сердець Божою благодаттю!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *