Lectio (читання)
«Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2. Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? 3. Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, 4. бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. 5. Тому, входячи у світ, говорив: “Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси Тіло Мені. 6. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. 7. Тоді Я сказав: Ось іду, бо в сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже”. 8. Сказавши вище: “Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи Ти не схотів і не вподобав Собі”, дарма що вони приносяться за Законом, тоді сказав: 9. “Ось Я іду вчинити Твою волю”. Касує, отже, перше, щоб установити друге. 10. Силою тієї волі ми освячені приносом Тіла Ісуса Христа раз назавжди. 11. Кожен священник стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. 12. Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, 13. чекаючи далі, поки Його вороги не будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги. 14. Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. 15. Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: 16. “Ось той Завіт, що Його Я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу Мої закони в серця їхні, і на умах їхніх випишу їх. 17. Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму”. 18. А де прощення гріхів, там не потрібно вже приносу за гріхи».
Коментар до тексту[1]
Основуючи свою аргументацію на Пс 40:6–8, св. Павло доводить, що Старий Завіт вказує на тимчасовість Першого Завіту та пов’язаних із ним жертв (вв. 5–7; пор. Євр 8:8–12). У цьому уривку апостол також стверджує, що жертва Христа, на відміну від старозавітних жертв, ефективно освячує віруючих згідно з Божественною волею (вв. 7, 9–10). У своєму первісному контексті цитований тут псалом (Пс 40:6–8) асоціюється з Давидом, який розуміє, що правильне життя краще, ніж просто правильні ритуали. Автор послання представляє Христа як промовця цього псалма (пор. Мк 15:24, 30–32, 36; Йо 2:17; Рим 15:3, 9; Євр 2:10–12). У вв. 16–17 апостол знову цитує пророцтво Єр 31:33–34, утворюючи смислове інклюзіо з думкою, представленою у Євр 8:8–12 (ідеться про смислове обрамлення тексту повторенням тих самих слів чи ідеї). За допомогою слів пророка св. Павло показує, що завдяки Крові Ісуса Христа започатковано Новий Завіт, тому Бог більше не пам’ятає гріхів Свого народу. І навіть більше, відтепер Бог вкладає Свої закони в серця й думки Свого народу (в. 16), який тепер буде Йому підкорятися та Його наслідувати (Євр 3:1; 12:2).
Meditatio (розважання)[2]
«Силою тієї волі ми освячені приносом Тіла Ісуса Христа раз назавжди». Закон Старого Завіту не міг ефективно розвʼязати проблему гріховності людей, тому постійно відбувалися різні посередницькі дії на кшталт жертвоприношення тварин, які у своїй суті все-таки були лише зовнішніми актами як для людини, так і для Бога. Замість цих жертв Христос добровільно офірує Себе Отцеві, сповнюючи слова пророцтва: «Ось іду, бо в сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже» (Пс 40:8; пор. Йо 6:38). Бог приймає жертву Свого Сина, тому що Той внутрішньо – з глибини серця – сповнює Його волю, приносячи в жертву Своє Тіло (в. 10). Відтоді бар’єр гріха не загороджує нам дорогу до Бога (пор. 2 Кор 5:18).
Для приношення жертв Богові потрібні священники. Щоб правильно зрозуміти головну думку цього уривку, важливо також усвідомити постійний наголос на цілковитій відмінності між природою старозавітного священства та новим священством. Висвячення синів Арона мало вартість тільки для них самих, бо навіть первосвященник, який раз у році входив у Святая Святих, спочатку в Намет Присутності, а потім у Храм, не міг нікого туди впровадити (Лев 16:17). Натомість жертва Ісуса Христа освячує всіх вірних, які отримують доступ до Отця. Ця жертва стається не через обряд відокремлення від усіх грішників, як це відбувалося у Старому Завіті, але навпаки – через найглибшу солідарність із ними.
Тексти та установи СЗ часто слугують прообразами речей, які віднаходять своє справжнє сповнення у служінні Ісуса Христа в НЗ. Саме так здійснюється заповідь Нового Союзу, яка згідно з пророцтвом Єремії мала виявитися діянням Бога у серцях вірних. Уся історія Ізраїлю у СЗ, з одного боку, вказує на велику потребу переміни людських сердець, а з іншого – нездатність людей до цієї переміни (Єр 11:18). З цієї причини Бог обіцяв, що сам вкладе Свій Закон у серця людей (Єр 31:33). Щоб це реалізувати, Христос погодився прийняти у Своє життя терпіння всього людства, яке уможливило цю переміну. З того часу існує уже нова людина, сформована завдяки досконалому послухові Богові, і Божий Закон глибоко викарбуваний у серці. Таке нове серце (Ез 36:26) цілковито поєднане з Богом і ближніми. Це серце створене саме для нас, і воно може стати нашим, якщо ми духовно поєднаємося з Ісусом.
Oratio (молитва)
«Близько єси, о Господи, і всі Твої веління – правда» (Пс 119:151).
Contemplatio (споглядання)
Воплочення Бога має дуже важливе значення на багатьох рівнях. Цей акт, з-поміж інших, є потужним нагадуванням про святість людського життя від його природного початку до природного кінця! Час між двома пришестями Христа – Воплоченням і Парусією – це особливий час, у якому ми завдяки єднанню з Христом у Святих Тайнах та роздумах над Його навчанням і діянням освячуємо себе та допомагаємо іншим заглиблюватися у Таїнство Бога, Який кличе людину до спільного життя із Собою.
[1] Коментар до тексту оснований на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 10:1–18.
[2] Розважання основане на Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2634–2635.
Дякую
Слава Ісусу Христу! Дуже гарний коментар! Дякую! ?
Дякую
Сильно …