30-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Не покидати довір’я (Євр 10:35–11:7)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю. 37. Ще бо трохи, дуже мало часу, і Той, Хто має прийти, прийде, не забариться. 38. А праведник Мій з віри буде жити; коли ж він відступить, Моя душа не матиме вподобання у ньому. 39. Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб урятувати душу. 10:1. Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих. 2. Через неї предки були добре засвідчені. 3. Вірою ми знаємо, що світ сотворений Словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4. Вірою Авель приніс Богові кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5. Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6. Без віри неможливо подобатися Богові, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають. 7. Вірою Ной, повчений об’явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри».

Коментар до тексту

У Євр 10:26–31 міститься пересторога (уже четверта після Євр 2:1–4; 3:12–13; 6:4–8) про неприпустимість добровільно впадати у гріхи після пізнання Христа і в такий спосіб відкидати спасіння. Після цих слів св. Павло вдається до заохочення адресатів листа – він просить пам’ятати про їхню ж боротьбу за віру й терпіння, які вони зазнали задля Христа (Євр 10:31–34). Тому у вв. 35–36 апостол благає, щоб вони не покидали довір’я до Бога та були терпеливими. Для того, щоб наголосити на поверненні Христа та закликати до сильної віри в Нього, Павло цитує Іс 26:20 (у в. 37) та Ав 2:4 (у в. 38). Вірш 39 містить твердження, що адресати листа належать до людей, які «вірують, щоб урятувати душу», і це слугує своєрідним упровадженням до 11-ї глави, повністю присвяченої темі віри. Цю главу богослови називають «галереєю слави Нового Завіту», де на прикладі багатьох старозавітних праведників апостол навчає своїх сучасників беззастережної довіри до Бога, зважаючи на Його важливі обітниці. У вв. 1–7 св. Павло поряд зі своїми рефлексіями на тему віри ставить перед очі читачів три перші промовисті приклади праведників, повних довір’я до Бога, – Авеля, Еноха та Ноя.

Meditatio (розважання)

«Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду». Для кращого розуміння цього заклику Павла наведу декілька попередніх віршів: «Згадайте перші дні, коли ви, тільки що просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань: 33. ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали. 34. Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне» (Євр 10:32–35). Коли людина зустрічає Христа, то просвітлюється Словом Його Євангелія. Від цього моменту Бог і люди постають в іншому світлі, а життя набирає глибшого сенсу. Можна навіть сказати, що це певною мірою навіть стан ейфорії (у позитивному розумінні цього слова). На перших порах людина і здатна, і готова терпіти за свою віру.

Проте такий стан не може тривати надто довго – затяжні переслідування, соціальний остракізм, насмішки й інші чинники (самотність та відсутність підтримки інших вірних) можуть підточити впевненість та непохитність у вірі будь-якої особи. Приблизно те саме трапилося з адресатами послання – тривала й гостра атака на адептів нової віри у Христа поклала край їхньому терпінню, і дехто почав роздумувати про повернення до своєї старої віри – юдаїзму. Зрештою, у Римській імперії сповідникам юдаїзму, на відміну від християн, дозволяли визнавати свою віру.

Та Павло, який не тільки особисто досвідчив Божу любов, але й глибоко усвідомив, що всі очікування й сподівання Писань Ізраїлю сповнюються в Ісусі Христі, розумів, що відхід від віри у Христа − це величезний крок назад, це зречення Божого дару спасіння та відмова від унікального майбутнього – спадкоємства Божого Царства. Саме тому апостол благає не покидати «довір’я» – грецький термін «παρρησία / parresia», який тут уживає Павло, дослівно означає «ставлення відкритості, яке походить зі свободи та браку боязні», «сміливість», «упевненість»[1]. Звідси й маємо чудовий український переклад «довір’я». Ті, які пізнали Бога у Христі, більше не бояться й не живуть у страху, непевності чи кон’юнктурі. Вони просто віддають себе в Божі руки на знак вдячності за Його дар Самого Себе усім нам.

Oratio (молитва)

«До святих, що на землі: до шляхетних – уся Моя любов до них» (Пс 16:3).

Contemplatio (споглядання)

Брак справжнього пізнання чи досвіду Бога (а це, фактично, те саме) породжує стереотипи та віддаляє від Нього. Багато святих, мучеників та ісповідників стали такими, бо спочатку досвідчили на собі Божу любов – Його несамовите бажання зробити нас щасливими. Саме тому ці люди, як і всі перелічені в Євр 11 герої віри, були здатні на природний відрух вдячності – довіри до Бога. І хоча св. Павло каже, що така відповідь віри та постава відкритості до Бога мають велику нагороду, насправді ніким зі святих не керувало очікування цієї нагороди, можна навіть сказати, що вони не були надто прагматичні й зацікавлені, а просто безмежно вдячні за те, що досвідчили і зрозуміли, а нагорода від Бога була природним вислідом їхніх учинків, якими вони усе поставили на Нього… Відкрившись на Господа і живучи згідно з Його волею, вони, безперечно, розділили з Ним те, що Біблія називає Божим Царством.

---

[1] T. Friberg, B. Friberg, N. F. Miller. Analуtical Lexicon of the Greek New Testament. Grand Rapids, Mich.: Baker Books 2000, Р. 302.