3-й тиждень після Пасхи. Середа. Поєднання духовного і фізичного у Христі (Йо 6:35−39)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Ісус же їм: Я – Хліб Життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи. 36. Та Я сказав був вам: Ви й бачили Мене, а не віруєте. 37. Усе, що Отець Мені дає, прийде до Мене, і того, хто до Мене прибуде, Я не відкину; 38. бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав. 39. Оце ж воля Того, хто Мене послав: щоб з усього, що Він дав мені, Я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня».

Коментар до тексту

Після помноження хлібів та ходіння по воді (Йо 6:1−21), які мали би пригадати всім, хто це бачив, найважливішу подію Старого Завіту – Вихід з Єгипту і все з ним пов’язане (свято Пасхи, перехід через Червоне море, манна з неба в пустелі), Ісус до кінця Йо 6 навчає про Себе як про Хліб Життя. Ці знаки Ісуса (так Йоан означує чудеса, які чинив Ісус) пов’язані між собою так само, як манна з переходом через Червоне море у старозавітних Пасхальних наративах, і символізують Новий Вихід в Ісусі Христі. Помноження хлібів містить щораз глибші інтерпретації для читача: спочатку хліб життя (як образ) означає Боже одкровення в Ісусі, тобто Його Слово, навчання, а далі – Євхаристію.

Meditatio (розважання)[1]

«Я – Хліб Життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи». Словами Я Є Хліб життя (Йо 6:35, 51) Йоан упроваджує перше із семи тверджень Ісуса, що вказують на багатство дарів і повноти життя, які ми отримуємо в Ісусі Христі (варто зауважити, що в грецькому тексті на початку вислову завжди стоїть Ἐγώ εἰμι / Ego eimi − дослівно «Я Є» − це слова, якими Бог означив Себе, об’явившись Мойсеєві в неопалимій купині – Вих 3:14). Далі Господь скаже: Я Є Світло світу (Йо 8:12; 9:5), Я Є Двері для овець (Йо 10:7, 9), Я Є Пастир добрий (Йо 10:11, 14), Я Є Воскресіння і Життя (Йо 11:25), Я Є Дорога, Правда і Життя (Йо 14:6), Я Є Виноградина правдива, ви – галузки (Йо 15:1, 5).

Одна з унікальних рис четвертого Євангелія полягає в тому, що тут воплочення деконструює дуалізм (вчення про два одвічні начала – добро і зло, а також гостре протиставлення духовного і матеріального / тілесного: у такій полярній конструкції духовне розглядалося як добро, а матеріальне – як зло). Хоча Йоан з обережністю ставиться до світу, однак він не докетист (представники цієї течії вважали, що людям тільки здавалося, що Ісус насправді узяв на Себе нашу плоть) і не ворожий до творіння: Слово, яке стало плоттю, стверджує доброту і значимість творіння. Усе творіння дихає життям Логосу (Слова), поза Яким немає життя (Йо 1:1-4). На підсвідомому рівні це переконання реалізується в тому, що Йоан майстерно використовує природні, земні символи у розповіді про Слово: воду, вино, хліб, світло, двері, овець, зерно, виноградну лозу, кров, риб. Істина Логосу явлена тільки за посередництвом цих символів.

Жоден інший новозавітний текст не містить такого яскравого опису Вічного за допомогою образів із звичайного життя, і внаслідок цього буденне преображується. Всупереч простоті мови четвертого Євангелія воно створює естетично багатий і сильний образ Ісуса. І якщо читач справді відчує це Євангеліє, то він навряд чи виявиться настільки морально сліпим, що буде проповідувати зраненій людині про душу, не звертаючи уваги на її рани. Йоан хоче, щоб ми усвідомили, як глибоко Бог в Ісусі Христі увійшов у нашу історію, як тісно поєднався з людиною, і тепер, будучи Богом і людиною в одній Особі та маючи дві природи – Божу і людську, за допомогою фізичних елементів хоче передати нам духовне. У такому поєднанні усе наше людське освячується, перемінюється і набирає іншого значення та перспективи – ми починаємо жити очікуванням часу, «коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя» (1 Кор 15:54).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за те, що Ти для нас усіх є всім…

Contemplatio (споглядання)

Євангелист Йоан запрошує нас подивитися на світ Божими очима – цілісно, а не ділити життя людини на незалежні і часом не пов’язані між собою сегменти. Бог хоче, щоб ми перебували в реальності життя, яке не можна просто розділити на духовне і фізичне. Життя людини унікальне тим, що для того, щоб воно справді було життям, а не існуванням, животінням чи виживанням, воно повинно гармонійно поєднувати в собі усі його виміри – духовний, душевний (психічний) та фізичний. Учні Йоанового Ісуса – того Ісуса, який омиває брудні ноги і плаче біля гробниці Лазаря, – пізнають етику, яка любить «не словом, ані язиком, але ділом та істиною» (1 Йо 3:18), і йдуть за Господом, який віддав Свою плоть заради життя світу (Йо 6:51).


[1] Розважання та споглядання основані на R. B. Hays, The Moral Vision of the New Testament: A Contemporary Introduction to New Testament Ethics, Harper Collins e-books 2013. P. 153−156.

1 коментар до “3-й тиждень після Пасхи. Середа. Поєднання духовного і фізичного у Христі (Йо 6:35−39)”

  1. Як розуміти вказане у тексті у душках (психічний) для унікальності душевного людського життя? Чи варто так низько оцінювати унікальність (душевність), щоб аналізувати психічний стан людини? Таке запитання може бути без відповіді.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *