33-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Неприйнятний пошук (Лк 21:37–22:8)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Днями Ісус навчав у Храмі, а ночами виходив і перебував на горі, званій Оливна. 38. Зранку ж увесь народ приходив до Нього в Храм, щоби послухати Його.

1. Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. 2. І первосвященники та книжники шукали, як би Його вбити, боялись-бо народу. 3. Увійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був із числа дванадцятьох, 4. і він пішов умовитися із первосвященниками та начальниками, як би Його видати. 5. Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. 6. І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати Його без відома народу. 7. Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати Пасху. 8. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам Пасху, щоб ми її спожили”».

Коментар до тексту

«Продовжуючи розповідь про Ісуса, Лука сигналізує про наближення Пасхи (в. 22:1), додає ще один драматичний моментдля потвердження богохульних намірів духовних провідників (шукали, як би Його вбити – в. 22:2) та згадує про те, що сатана увійшов у Юду (в. 22:3),і той, змовившись із юдейською верхівкою (вв. 22:4–5), тепер шукає сприятливого моменту, щоб видати Учителя (в. 22:6).

Слова про свято Опрісноків, яке зветься Пасхою, пригадують читачеві про щорічне свято, установлене під час Виходу Ізраїлю з Єгипту (Вих 12:3–14; Чис 9:1–14; Вт 16:1–8). Приготування до Пасхи полягало у принесенні в жертву агнця пізно ввечері 14 нісана (Вих 12), а саме свято сім’я святкувала вже після заходу, тобто 15 нісана (Лев 23:6). Усього, що мало закваску (дріжджі), позбувалися в домі ще до заколення пасхального агнця (Вт 16:4) й упродовж семи днів їли прісний хліб (Вих 12:17–20; 23:15; 34:18). Саме цей семиденний період називали святом Опрісноків (євр. hag hamasot), як зауважуємо в Луки (Лк 22:1, 7), хоча вже у Старому Завіті поняття “пасха” стосується усіх цих семи або восьми днів (Вт 16:1–4; Єз 45:21–25)»[1].

Meditatio (розважання)

«І первосвященники та книжники шукали, як би Його вбити, боялись-бо народу (…) І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати Його без відома народу».

«Євангеліє дня розповідає про два типи “пошуку”, однаково зорієнтовані на зло: шукання способу згубити цілком невинну людину та шукання “доброго часу”, “слушного моменту” видати її без зайвих свідків, які могли б перешкодити розправі. У Старому Завіті “невинна кров”, шкода безневинному – один із найголовніших і найочевидніших гріхів. Провідники Ізраїлю не могли цього не знати, а отже, діяли цілком свідомо. Зрада друга, ближнього, а тим паче вчителя, вважалася не менш явним злом.

Тут спостерігаємо змову зла, його синергію, підкреслену ще й іронічним епітетом “доброго часу”. Уривок показує нам те, що деякі богослови ХХ ст. назвуть “системою зла”, або “системним гріхом”. Це гріх чи кривда сподіяні не спонтанно, мимоволі чи одноразово, а премедитативно, усвідомлено, планомірно. Це системи, з якими часто стикаємося в політичному, суспільному, а іноді навіть і релігійному житті. Підставою для їхнього існування є заскорузлість окремих людей, їхнє вперте небажання бачити істину, закритість на дію Божого Духа. Такі системи породили незліченне зло в історії, особливо в історії ХХ ст., і часто творять його досі.

Історія Ісуса вчить, що протистояти таким системам прямо, змінити їхню діяльність відразу і швидко неможливо. Вони вкорінені в цей світ так само, як і саме зло та гріх. Єдиний спосіб боротьби з ними – через самопожертву, власну смерть і воскресіння Божою силою. Така боротьба – частина метафізичної, космологічної боротьби Бога і диявола, добра і зла, учасником якої є кожен із нас. Самі собою ми б не змогли перемогти в цій борні. Проте наша надія і наша радість полягає у тому, що Сам Бог зійшов і прийняв на себе цю боротьбу та переміг у ній. Ісус, Який у Єрусалимі в цих страсних днях віддає себе на жертву і смерть, протистоїть усім системам зла, сучасним Йому, минулим і майбутнім, стає їхньою жертвою і долає їх своїм воскресінням. Наше протистояння будь-якій несправедливості, злу, гріху є завжди співучастю в боротьбі та перемозі Господа. Цей факт сповнює нас силою, надією й упевненістю, що кожна наша жертва, помножена на жертву та силу Ісусову, не буде марна»[2].

Oratio (молитва)

«Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Contemplatio (споглядання)

Трагедія сучасною людини полягаєу несприйнятті абсолютних істин, тобто чіткого окреслення,що є добро, а що − зло. Кожен маю свою правду, тому все нібито можна оправдати. Проте уривок Євангелія дня ще раз пригадує нам, що зло є злом, а добро є добром, і між ними велика і дуже суттєва різниця…


[1] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 248.

[2] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 250–251.

7 коментарів до “33-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Неприйнятний пошук (Лк 21:37–22:8)”

  1. Увиразнюючи, конкретизуючи прірву між добром і злом, як вберегтися від дуалізму?

    1. о. Юрій Щурко

      Дуалізм передбачає існування двох рівноцінних начал чи сил, тому християнство його виключає. Важливо думати про добре і намагатися робити добре (зло як брак добра буде просто ігноруватися автоматично)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *