29-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Не прийнятний пошук (Лк 21:37–22:8)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Днями Ісус навчав у храмі, а ночами виходив і перебував на горі, званій Оливна. 38. Зранку ж увесь народ приходив до Нього в храм, щоб послухати Його.

1. Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. 2. І первосвященики та книжники шукали, як би Його вбити, боялись бо народу. 3. Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, 4. і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати. 5. Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. 6. І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати Його без відома народу. 7. Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть», – сказав, – «та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.»

Коментар до тексту

«Продовжуючи розповідь про Ісуса, Лука сигналізує про наближення Пасхи (в. 22:1) та до ствердження богохульних намірів духовних провідників (шукали, як би Його вбити, – в. 22:2) додає ще один драматичний момент – згадку про те, що сатана ввійшов у Юду (в. 22:3) і той, змовившись із юдейськими провідниками (вв. 22:4–5), тепер шукає сприятливого моменту, щоб видати Вчителя (в. 22:6).

Слова про свято Опрісноків, котре зветься Пасхою, нагадують читачеві про щорічне свято, встановлене під час виходу Ізраїля з Єгипту (Вих 12:3 –14; Чис 9:1–14; Вт 16:1–8). Приготування до Пасхи полягали в принесенні в жертву агнця пізно ввечері 14 нісана (Вих 12), а саме свято сім’я відзначала вже після заходу, тобто 15 нісана (Лев 23:6). Усього, що мало закваску (дріжджі), позбувалися в домі ще до заклання пасхального агнця (Вт 16:4), і прісний хліб їли протягом семи днів (Вих 12:17–20; 23:15; 34:18). Саме цей семиденний період і називали «святом Опрісноків» (євр. hag hamasot) – так робить і Лука (Лк 22:1, 7), хоча вже в СЗ термін «пасха» стосується всіх цих семи або восьми днів (Вт 16:1–4; Єз 45:21–25)»[1].

Meditatio (розважання)

«І первосвященики та книжники шукали, як би Його вбити, боялись бо народу… І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати Його без відома народу».

«Євангеліє дня розповідає нам про два типи «пошуку», однаково зорієнтовані на зло: шукання способу згубити цілком невинну людину та шукання «доброго часу», «слушного моменту» видати її без зайвих свідків, котрі могли б перешкодити розправі. У СЗ «невинна кров», шкода безневинному – один із найголовніших і найочевидніших гріхів. Провідники Ізраїля не могли цього не знати, а отже, діяли цілком свідомо. Зрада друга, ближнього, а тим більше вчителя вважалася не менш очевидним злом.

Тут ми спостерігаємо змову зла, його синергію, підкреслену ще й іронічним епітетом «доброго часу». Уривок показує нам те, що деякі богослови ХХ ст. назвуть «системою зла», або «системним гріхом». Це гріх чи кривда сподіяні не спонтанно, мимоволі чи одноразово, а премедитативно, усвідомлено, планомірно. Це системи, з якими ми часто стикаємося в політичному, суспільному, а іноді навіть і релігійному житті. Підставою для їхнього існування є заскорузлість окремих людей, їхнє вперте небажання бачити істину, закритість на дію Божого Духа. Такі системи породили незліченне зло в історії, особливо в історії ХХ ст., і часто творять його досі.

Історія Ісуса вчить, що протистояти таким системам прямо, змінити їхню діяльність відразу і швидко неможливо. Вони вкорінені в цей світ так само, як і саме зло та гріх. Єдиний спосіб боротьби з ними – через самопожертву, власну смерть і воскресіння Божою силою. Така боротьба – частина метафізичної, космологічної боротьби Бога і диявола, добра і зла, учасником котрої є кожен з нас. Самі по собі ми були б нездатними перемогти в цій борні. Проте наша надія й наша радість полягає в тому, що сам Бог зійшов і прийняв на себе цю боротьбу, і переміг у ній. Ісус, який у Єрусалимі, в цих страсних днях віддає себе на жертву і смерть, протистоїть усім системам зла, сучасним Йому, минулим і майбутнім, стає їхньою жертвою й долає їх своїм воскресінням. Наше протистояння будь-якій несправедливості, злу, гріху є завжди співучастю в боротьбі та перемозі Господа. Цей факт сповнює нас силою, надією й упевненістю, що кожна наша жертва, помножена на Жертву та Силу Ісусову, буде немарною»[2].

Oratio (молитва)

«Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого. Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Contemplatio (споглядання)

Трагедією сучасною людини є не сприйняття абсолютних істин – тобто конкретного окреслення що є добро, а що є зло. Кожен маю свою правду і тому усе, нібито, можна оправдати. Проте, уривок Євангелія дня ще раз пригадує нам що зло є злом, а добро є добром – між ними є велика і дуже суттєва різниця…


[1] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna  2016, с. 248

[2] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna  2016, с. 250–251

1 коментар до “29-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Не прийнятний пошук (Лк 21:37–22:8)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *