29-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Близькі Кров’ю Христовою (Еф 2:11–13)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом, яких звуть “необрізанням” ті, що звуться “обрізанням”, довершеним рукою на тілі, 12. що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі. 13. Тепер же в Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі Кров’ю Христовою».

Коментар до тексту

Від початку Еф 2 св. Павло пояснює, як язичники стали частиною Божої родини: перемога Христа над усіма сатанинськими силами уможливила їхнє примирення з Богом. Апостол ділить свою аргументацію на дві частини: в Еф 2:1–10 він описує примирення усього людства з Богом, а в Еф 2:11–22 пояснює, що це нове людство складається з примирених між собою євреїв та язичників[1]. Св. Павло підкреслює, що язичники взагалі не мали месіанських очікувань Ізраїлю, їм бракувало різних Союзів, які Бог укладав з Ізраїлем, а тому бракувало й надії на спасіння і знання правдивого Бога (вв. 11–12). Та завдяки хресній жертві Ісуса Христа усі релігійні бар’єри між євреями та язичниками було подолано (вв. 13).

Meditatio (розважання)

«Тепер же в Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі Кров’ю Христовою». Язичники могли пізнавати Бога через видимий світ, а Бог промовляв до них через їхнє сумління. Проте життя язичників викликало смуток. У Посланні до Римлян св. Павло дає розлогий опис їхньої поведінки: «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю, 19. тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив; 20. невидиме ж Його після створення світу роздумуванням над творами стає видиме − Його вічна сила й божество, так що нема їм оправдання. 21. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. 22. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними 23. і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів. 24. Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. 25. Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, Котрий благословен повіки. Амінь» (Рим 1:18–25). У наступних сімох віршах (Рим 1:26–32) апостол подає великий список пороків, якими було позначене щоденне життя язичників.

Та Божа любов виявляється в тому, що «Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у Дусі» (1 Пт 3:18). Бог у Христі став людиною, розділив із нами всю нужду та скорботи земного життя, будучи невинним, дав Себе розіп’ясти за наші гріхи, щоб після Свого славного Воскресіння на третій день уможливити та радісно благовістувати нове життя тим, які не мали надії. Бог не тільки наблизив нас до Себе, але й дарував нам Себе у Євхаристії, а тому прагне, щоб Кров Його Сина текла у наших венах.

Ісус сказав: «Неможливе в людей − можливе є в Бога» (Лк 18:26). Попри темряву деградації та мерзоту наших гріхів Бог не тільки не віддалився від нас, але й завдяки жертовній Смерті Свого Сина на Хресті вивів людей із віддаленості та відчуження, щоб зробити Своїми домашніми (Еф 2:19) та спадкоємцями Свого Царства (Рим 8:17; Гал 3:29). Апостол Петро каже: «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, 19. а дорогоцінною Кров’ю Христа, непорочного й чистого Ягняти, 20. передбаченого перед заснуванням світу й об’явленого ради вас останніми часами» (1 Пт 1:18–20).

Oratio (молитва)

«Господь Свого народу не відкине і спадщини Своєї не полишить» (Пс 94:14).

Contemplatio (споглядання)

Св. Павло так пояснює реалізацію грандіозного Божого задуму стосовно усіх людей: «Усі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі, 25. Якого видав Бог як жертву примирення, у Його Крові, через віру, щоб виявити Свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, 26. за час довготерпіння Божого, щоб виявити Свою справедливість за нинішнього часу, щоб Він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса» (Рим 3:23–26). Чи наша вдячність Богові за дар спасіння в Ісусі Христі виявляється терпеливим і радісним свідченням та благовістуванням усім тим, які перебувають «далеко»?


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Eph 2; M. T. Getty, C. Osiek, Paul and His Writings, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1657.

3 коментарі до “29-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Близькі Кров’ю Христовою (Еф 2:11–13)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.