29-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Слухати та довіряти, щоб увійти у Божий відпочинок (Євр 3:5–11, 17–19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Мойсей був вірний у всім його домі як слуга на свідчення того, що мало бути сказане, 6. Христос же – як Син у Своїм домі. А дім цей – ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір’я і похвалу надії. 7. Ось чому, як каже Святий Дух: Коли ви почуєте сьогодні Його голос, 8. не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, 9. де Мене спокушали батьки ваші, виставляли Мене на пробу, дарма що 10. сорок років бачили Мої діла. Тому Я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг Моїх ніколи не знали! 11. Тому Я і поклявсь у Своїм гніві: Ні! Їм не ввійти в Мій відпочинок!. 17. На кого він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? 18. Кому ж Він клявся, що не ввійдуть у Його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? 19. І бачимо, що не могли ввійти через невірство».

Коментар до тексту

Через переслідування в адресатів цього листа ослабли віра й ретельність у богослужінні (Євр 10:23–25). Багатьох потягнуло до юдейської літургії, вони вже були готові відкинути християнство й повернутися до віри батьків. Апостол Павло (є багато версій, хто є автором цього послання, проте з ІІ ст. на християнському Сході лист приписують Павлові) звертається не тільки до емоцій читачів, але й до їхнього розуму. Він переконує, що Христос є понад усе те, що може запропонувати юдаїзм. Апостол розвиває послідовну й продуману аргументацію, у яку час від часу вставляє настанови й попередження. У серії експозицій автор представляє вищість Ісуса Христа й християнства щодо старозавітних інституцій. Автор створив найкращу аргументацію в цілому НЗ, підкріплену цитатами зі СЗ. Уривок Євр 3:5–11, 17–19 є частиною ширшого дискурсу (Євр 3:1–4:13), у якому Павло пояснює, у чому полягає вищість Ісуса над Мойсеєм. Мойсей був вірний Богові як слуга, а Ісус вірний як Божий Син. Також апостол згадує невірність Ізраїлю в пустелі після виходу з Єгипту, щоб заохотити своїх адресатів до вірності Богові і в такий спосіб увійти у Божий відпочинок. Для аргументації Павло цитує Пс 95:7–11[1].

Meditatio (розважання)

«Кому ж Він клявся, що не ввійдуть у Його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні?». Коли в Біблії йде мова про Божий гнів (напр., в. 11), то під ним завжди треба розуміти Божий суд над гріхом, тобто Боже неприйняття гріха, який веде людину до смерті, а не емоції, якийсь вибух або спалах. Бог обіцяв народові Ізраїлю відпочинок – безпеку, мир, свободу від рабства і постійного блукання, якщо вони довірятимуть Йому та виконуватимуть Його волю: «Бо ви ще не ввійшли до місця спочинку й насліддя, що Господь, Бог твій, дає вам. 10. Коли ж перейдете за Йордан та й осядетесь у землі, що її Господь, Бог ваш, хоче вам дати в насліддя, коли Він забезпечить вам мир із боку всіх довколишніх ваших ворогів, і ви житимете безпечно» (Втор 12:9–10).

На жаль, Ізраїль, незважаючи на численні приклади Божої опіки та вірності, одразу ж після виходу з Єгипту просто забув про Божу опіку й допомогу – після розвідин Обіцяної Землі представники від 12-ти племен Ізраїлю (за винятком двох осіб – Ісуса Навина і Калева) сказали, що краще б вони полягли кістьми в Єгипті чи в пустелі, ніж мають загинути в боротьбі за Обіцяну Землю (Чис 14:2). З цієї причини Бог сказав, що невірне покоління помре в пустелі, але не увійде в Обіцяну Землю (Чис 14:29–33).

Трагедія Ізраїлю першого покоління, яке народилося в Єгипті, але під Божим проводом через Мойсея вийшло з рабства, полягала в тому, що воно не змогло увійти в Обіцяну Землю, бо не вміло довіритися Господеві, не було здатне оцінити Божу вірність, а відтак стало невірне й неслухняне. Бог бажав для Ізраїлю більшого, ніж він мріяв сам для себе, так само Він бажає більшого для кожної людини – значно більшого, ніж ми плануємо самі. Св. Павло каже, що Бог «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою» (Еф 3:20). Для того, щоб не тільки наші мрії, але значно грандіозніші Божі плани стосовно нашого життя збувалися, треба навчитися довіряти своє життя Богові та підкорятися Його волі.

Oratio (молитва)

«Чинити Твою волю, Боже мій, я радий, і Твій закон у мене в серці» (Пс 40:9).

Contemplatio (споглядання)

Уся Церква і кожен християнин зокрема повинні являти світові свідчення того, яким може бути життя людини, родини чи суспільства, якщо це життя сповнене довіри до Бога та послуху Його волі. Та часто люди не воцерковлені вражені тим, наскільки життя учнів Ісуса може бути далеким від навчання їхнього Господа. Саме тому апостол Петро каже: «Така бо воля Божа, щоб ви, добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих» (1 Пт 2:15). Апостол Павло також закликає: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим 12:2).


[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 285; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 3:7–19.

3 коментарі до “29-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Слухати та довіряти, щоб увійти у Божий відпочинок (Євр 3:5–11, 17–19)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.