29-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Досконалий Священник (Євр 7:1–16)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Оцей Мелхиседек, цар Салема, священник Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його; 2. якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім’я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салема, тобто «цар миру»; 3. без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, зостається священником повіки. 4. Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі! 5. Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за Законом наказ брати десятину з народу, тобто зі своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама. 6. Той же, який не походить з їхнього роду, узяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці. 7. Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим. 8. Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають, а там – той, про кого свідчать, що живе. 9. І так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, 10. бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. 11. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав Закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священникові за чином Мелхиседека, священникові, що не звався б за чином Арона? 12. Бо як міняється священство, конче міняється і Закон. 13. Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. 14. Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священників. 15. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший Священник; 16. Він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного».

Коментар до тексту

Звертаючись до розповіді про зустріч священника Мелхіседека та Авраама, описаної в Бут 14:17–20, св. Павло підсилює значення цього священника вказівкою на етимологію його імені та міста, над яким він царював (в. 2). Оскільки у книзі Буття немає інформації ні про батьків Мелхіседека, ні про його смерть, автор послання вбачає у ньому прообраз Христа, адже його священство унікальне та вічне (в. 3). Десятина, яку Авраам дав Мелхіседекові (в. 4), згодом (з установленням левітського священства) стала постійною практикою (в. 5), а тут вона була даром (в. 6), який визнає перевагу Мелхиседека, вищого священника (в. 7). На це також вказує той факт, що інститут левітського священства підтримувався завдяки спадкоємству в племені Левія, а відсутність будь-якої згадки про смерть Мелхиседека в Книзі Буття означає, що його особисте священство є вічним (в. 8). Цією аргументацією Павло наголошує, що саме левітське священство через Авраама, його прабатька, платило десятину Мелхиседекові, таким чином визнаючи перевагу його священства над своїм (вв. 9–10). Левітське священство не походило зі священства Мелхиседека, тому що Пс 110:4 говорить про священство нового порядку, порядку Мелхиседека, яке мало виникнути в месіанські часи (Євр 7:11). Оскільки левітське священство служило Законові Мойсея, то нове священство (в. 12) не зʼявилося б без зміни самого Закону. Отже, Ісус не був пов’язаний зі старозавітним священством, позаяк походив із племені Юди, яке ніколи не практикувало священства (вв. 13–14). Звідси, Ісус не є священником через родинне походження, а завдяки Своєму безсмертному існуванню (вв. 15–16)[1].

Meditatio (розважання)

«Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав Закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священникові за чином Мелхиседека, священникові, що не звався б за чином Арона?». Послання до Євреїв наголошує на абсолютній перевазі Ісуса Христа над усім, що може запропонувати юдаїзм. У всьому посланні автор послідовно демонструє перевагу та незрівнянну вищість Ісуса над Мойсеєм та ангелами (1:4–4:13), вищість / перевагу священства Ісуса над старозавітним священством (4:14–7:28) та вищість / перевагу хресної жертви Ісуса над усіма старозавітними жертвоприношеннями (8:1–10:18).

У цьому посланні апостол постійно наголошує, що Ісус є кращий: кращий Священник («Бо ми не маємо такого Архиєрея, Який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» – 4:15), краща надія («Закон бо не зробив нічого досконалим – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога» – 7:19), запорука кращого Союзу («Ось чому Ісус став запорукою кращого Союзу» – 7:22), краща обітниця («Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки Він посередник кращого Завіту, що заснований на кращих обітницях» – 8:6), краща Жертва («Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі – жертвами, багато ліпшими від отих» – 9:23), краще спадкоємство / багатство («Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне» – 10:34), краща батьківщина / країна («Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо Він їм приготував місто» – 11:16), краще воскресіння («Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» – 11:35), краще Слово («і до Ісуса, посередника Нового Завіту, і до Крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева» – 12:24)[2].

Грецький термін «τελείωσις / teleiosis», яким послуговується автор послання на означення слова «досконалість» (в. 11), стосується якості, необхідної для наближення до Бога. Інше значення цього терміна – «сповнення». Отже, Павло заперечує здатність левітської системи зробити людей досконалими (7:19; 8:9; 10:4, 10) – Бог установив цю систему тільки як засіб для Свого народу, щоб підтримувати стосунки з Ним (Вих 40:15; Чис 18:19; 25:13)[3]. Усі старозавітні приписи та увесь Закон знаходять остаточне сповнення у Христі.

Oratio (молитва)

«Господь – мій Пастир: нічого мені не бракуватиме» (Пс 23:1).

Contemplatio (споглядання)

Увесь Старий Завіт вказує на Ісуса Христа. Уся Історія спасіння сповнюється в Ньому. Як досконалий Священник і досконала Жертва Ісус − єдиний і вистачальний посередник між Богом і людьми (1 Тим 2:5; Євр 8:6; 9:15). Чим більше ми заглиблюємося в Нього, тим більше торкаємося тайни Божої любові та унікального Промислу, який діє в історії людства. Апостол Павло каже: «Отож, брати, маючи завдяки Крові Ісуса свобідний вступ до святині, 20. який Він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є Його Тілом, 21. і маючи великого священника над Божим домом, 22. приступаймо із щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою» (Євр 10:19–22).


[1] L. T. Johnson, The General Letters and Revelations, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1708–1709.

[2] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 723

[3] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 7:11.

6 коментарів до “29-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Досконалий Священник (Євр 7:1–16)”

  1. Світлана

    Дякую, отче за Вашу працю, за глибину роздумів, що спонукають замислитися, відірватися від буденність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.