28-й тиждень після П’ятидесятниці. Вівторок. Акція у Храмі (Лк 19:45–48)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Увійшовши в храм, Ісус заходився виганяти продавців, 46. кажучи до них: «Написано: Дім Мій – Дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак.» 47. І Він щодня навчав їх у храмі. Первосвященики ж і книжники, а й старшина народу, шукали Його вбити, 48. та не знаходили, що б Йому зробити, бо ввесь народ, слухаючи Його, горнувся до Нього.»      

Коментар до тексту

Після урочистого в’їзду до Єрусалиму, акція очищення Храму, стала другою, безпосередньою причиною розп’яття Ісуса. Суть дій Ісуса наступна – Храм перестав виконувати свою місію і за це відповідальні релігійні провідники. «Спочатку Ісус наводить слова з пророцтва Ісаї (56:7) про те, що настане день, коли всі люди, юдеї та язичники, які живуть у далеких краях, прийдуть у Єрусалим, де їм будуть раді. Всі народи поклоняться Богові Ізраїля; їх дари будуть прийняті, а їхні молитви  почуті. Це пророцтво не було чимось нечуваним для тодішнього юдея; воно відповідало первинному призначенню Храму, яке відображене в стародавній молитві Соломона в день освячення Храму (1 Цар 8:41–43). Дії Ісуса та згадані Ним слова Ісаї вказували на те, що храмові володарі не живуть згідно свого покликання. Храм не став місцем молитви для усіх народів. Замість цього він став «печерою розбійників». Цей вираз відсилає до слів Єремії (Єр 7:11). Пророк їдко критикував тодішню храмову еліту і попереджав, що Бог зруйнує Храм. А тому впливові священики, книжники та старійшини, у суворих, критичних словах Ісуса, могли почути образу. Коли хто-небудь вимовляв подібні різкі проповіді, основані на 7-й главі Книги пророка Єремії, це тягнуло за собою великі неприємності»[1].

Meditatio (розважання)

«Написано: Дім Мій – Дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак». «Храм у Єрусалимі був спланований Давидом (близько 1000 р до Хр.) і побудований його сином Соломоном у якості головного святилища всього Ізраїлю. Реформований царями Єзекією та Йосією у VII столітті до Хр., Храм був знищений вавилонянами в 587 р. до Хр. Повернувшись у 538 році, вигнанці почали відбудовувати Храм і завершили його відновлення близько 516 р. до Хр. З цього моменту відраховується період Другого Храму. Юда Макавей очистив Храм у 164 році (він був осквернений в 167 р. до Хр. Антіохом IV Епіфаном). У 19 р. до Хр.  Ірод Великий розпочав перебудову і покращення Храму. Ця робота завершилась у 63 р. по Христі, а в 70 році Храм був знищений римлянами. Багато євреїв вірили, що Храм буде відбудований заново, деякі вірять у це і до сих пір. Храм був не тільки місцем жертвоприношень, але і особливим місцем присутності Господа на землі, місцем зустрічі неба і землі.»[2]

Храм був місцем зустрічі неба і землі – маленьким мікрокосмосом, який відображав світ у Божому задумі. Це був один з головних символів ідентичності Ізраїлю – місцем куди мали прийти язичники, щоб віддати хвалу єдиному Богу. Однак у часі у якому жив Ісус, у відновлених Іродом дворах Храму була чітка межа – кам’яна балюстрада, яка відгороджувала двір, в якому могли стояти представники Ізраїлю, від двору язичників. На цій балюстраді на трьох мовах було написано, що якщо хтось з язичників перейде цю межу, то буде скараний на смерть. Крім того, у дворах Храму сиділи міняйли, які по дуже завищеному курсу обмінювали гроші, які були в обігу у країні (зі зображенням імператора) на прийнятні для Храму «кошерні» – тобто чисті гроші (переважно тирські шеклі з великим вмістом срібла). У цих же ж дворах Храму у часі Ісуса були і так звані базари Анни (первосвященника) на яких паломники – знову ж за дуже завищеними цінами – могли купити тварин для жертвоприношення.

Коли Ісус перекинув столи міняйлів і вигнав продавців то зупинив звичайний ритм життя у Храмі, для того щоб показати, що він не відповідає Божому задумові.[3] Відтак уся історія загалом є драмою, яка вказує на деградацію духовних провідників та жахливу трагедію не належного використання Божих дарів загалом. Не треба бути дуже кмітливим, щоб зрозуміти, що ця подія є дуже серйозною пересторогою для нашого церковного та особистого духовного життя та свідчення…

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені пам’ять, що я особисто і як член Церкви є храмом Святого Духа…

Contemplatio (споглядання)

З приводу вище сказаного, виникає кілька сучасних асоціацій та дуже серйозних запитань. Як сьогодні ті, які відповідальні за наші місця молитви – храми та каплиці – сповняють свою роль? Як ми, як Церква / спільнота (1 Кор 3:16–17) та кожен особисто (1 Кор 6:19), будучи  храмом Святого Духа реалізуємо своє покликання? Наскільки наше церковне та особисте духовне життя є привабливим для не християн? Що ми робимо для того, щоб ті, які ще не є воцерковленими, або взагалі не християнами, захотіли наблизитися до Христа, саме через якість та атмосферу нашого літургійного життя та особистого щоденного свідчення?


[1] Пояснення безпосередніх причин розп’яття Ісуса взято з N. T. Wright, C. A. Evans.  Jesus, The Final Days: What Really Happened. Westminster John Knox Press. Louisville Kentucky. – Kindle ed., Kindle location 87-133

[2] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 317–318

[3] Детальніше про роль Храму та акцію Ісуса в Храмі можна прочитати у N. T. Wright, Jesus and the Victory of God. London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996,  P. 405–427

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *