28-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Вхід у Єрусалим та плач над містом (Лк 19:37–44)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада Його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи: «Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!» 39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: «Учителю, заборони Твоїм учням.» 40. Він же відповів: «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.» 41. І як наблизився і побачив місто, Він над ним заплакав, 42. кажучи: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! 43. Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; 44. вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин

Коментар до тексту

Цим уривком Лука підсумовує довгу подорож Ісуса до Єрусалиму, яка почалася ще в 9-й главі. Хронологічно це був третій рік прилюдного служіння Ісуса, який завершився Його розп’яттям.

Спочатку у віршах 37–40 ми читаємо про урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму, про який розповідають і інші Євангелисти (Мт 21:1–9; 21:14–16; Мк 11:1–10; Йо 12:1–19). Саме цей вхід, став першою з чотирьох безпосередніх причин розп’яття Ісуса. В чому була проблема? «Ісус в’їхав у святе місто на ослі, оточений народом, котрий вигукував: «Осанна! Благословенне Царство, отця нашого Давида!». Таким чином в’їхавши у місто, Ісус навмисно підкреслив зв’язок з Соломоном, сином Давида, який тисячу років тому так само сів на царського мула, коли його мали проголосити царем (1 Цар 1:32–40). Ця дія Ісуса також була відповіддю на давнє пророцтво про очікування смиренного та лагідного царя (Зах 9:9). Цим вчинком Ісус висловив надію на повернення сина Давида, а оточуючі, судячи з їхньої реакції, саме так це і зрозуміли. За вигуками «Осанна!», які вказують на Пс 117, стоїть віра у те, що той хто входить до Храму «в ім’я Господнє»  це не хто інший, як сам Давид, якому судилося стати царем і повелителем Ізраїлю (див. Пс 117:19–27 в арамейському парафразі). Ця подія однозначно вказує на те, що царем Ізраїлю був Ісус, а не кесар. Таким чином, з самого початку входу до Єрусалиму, Ісус ставить Себе в становище противника римської влади».[1]

Далі вірші 41–44 описують плач Ісуса над Єрусалимом. Релігійні провідники Ізраїлю не почули та не захотіли зрозуміти послання Ісуса, а відтак і місії свого народу для цілого світу. Буквально за кількадесят років вони піднімуть повстання проти Риму (66 рік), яке завершиться важкою поразкою та зруйнуванням Єрусалиму (70-й рік). Розуміючи як налаштований народ та до чого призведе прагнення війни, Ісус плаче над майбутньою долею Єрусалиму, який не захотів вибрати дорогу миру, яку пропонував Ісус.

Meditatio (розважання)

«Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру!». Бог вибрав Ізраїль, щоб розв’язати проблему гріха, але замість розв’язки, Ізраїль сам став частиною проблеми. На думку Н. Т. Райта, Ізраїль слухаючи слова Ісуса мусів зіштовхнутися з шокуючим фактом, який вказував наскільки неправильно він розумів природу Царства. Ситуація вимагала абсолютно інакшого підходу. Підходу, основаного на Дусі, а не букві закону. Підходу, який уможливлював би Ізраїлеві бути справді народом Божим за духом а не тільки за назвою.

Райт вважає, що саме «Нагірна проповідь і є закликом до Ізраїлю бути істинним Ізраїлем. Заповіді Блаженства якими Євангелист Матей починає цю проповідь,  є не просто таким собі духовним заохоченням, але радикальним викликом для народу, який покладену на нього відповідальність замінив замилуванням власною винятковістю. Ці заповіді дуже легко звести до абстрактного значення й тим самим впасти в анахронізм. Однак беручи під увагу слова про сіль та світло, історичного контексту уникнути важче, оскільки перед Ізраїлем було завдання щоб бути сіллю землі, та світлом світу, бути народом священників, рабом Господа, щоб слава Господня досягнула всіх кінців землі. Проте сіль забула своє призначення, а світло почало світити саме для себе. Місто на горі повинно було стати місцем куди збираються всі народи, але ізраїльтяни зробили все, щоб і  вони і їх Бог виглядали настільки не привабливими, наскільки це взагалі можливо. Ізраїль який був покликаний стати маяком оточив себе дзеркалами, які втримували світло. Він плекав почуття власної чистоти та винятковості і не розсіював темряву серед народів. Однак з приходом Ісуса Ізраїль має нагоду стати справжнім Ізраїлем і тим самим виконати своє призначення».[2] 

Провідники Ізраїлю не послухали Ісуса. Замість бути світлом і сіллю, релігійна еліта підтримала політичне повстання 66 року, яке призвело до краху у 70-му – Єрусалим та Храм були зруйновані.

Цілком припускаю, що хтось може природньо спитати, що ж нам нам християнам робити з агресією та гібридною війною Росії проти нашої країни? Відповідь дуже проста – захищатися! Бо на нас нападають і при цьому брешуть, що «їх там не має»! Бо очільники нинішньої влади у Росії, називаючи себе християнами, дуже добре розуміють, що цинічно порушують Божі заповіді. Це ж нібито не дикуни-язичники…

Тому потрібно захищати наших дітей, жінок, матерів, старших та молодь. Бо ми є на своїй землі. Бо ми добре пам’ятаємо, яка є ціна російської окупації. Бо ми обстоюємо Богом дане нам право на вільне та гідне життя.

Ісус сказав: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15:13). Ми не вважаємо себе кращими від інших і на ніщо не зазіхаємо, але хочемо просто реалізувати Богом дане нам право на мирне життя. Бо ми є дітьми миру і шукаємо справедливого миру, про який говорить Христос.

Розумію, що цей формат розважання не дозволяє достатньо розвинути цю тему, і тому зацікавленим пропоную переглянути мою лекцію про пацифізм та ідею справедливої війни за наступним посиланням: https://zhyty-slovom.com/prynahidni-dumky/lektsiia-pidstavyty-inshu-schoku-patsyfizm-ta-ideia-spravedlyvoi-viiny-o-iurii-shchurko/

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість бути дитиною Твого миру…

Contemplatio (споглядання)

Бути учнем Ісуса сьогодні – означає жити у правді та справедливості, які ведуть до тривкого миру…


[1] Пояснення безпосередніх причин розп’яття взято з N. T. Wright, C. A. Evans.  Jesus, The Final Days: What Really Happened. Westminster John Knox Press. Louisville Kentucky. – Kindle ed., Kindle location 87-133

[2] N. T. Wright, Jesus and the victory of God  London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996, P. 287-292

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *