27-ма неділя після П’ятдесятниці. Життя за духом, а не буквою Закону (Лк 13:10–17)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Ісус навчав в одній з синагог у Суботу. 11. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена і не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її, Ісус покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги”. 13. І поклав на неї руки, і вона зараз же випросталась і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги обурений, що Ісус оздоровив у Суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати, тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в День суботній”. 15. Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в День суботній?”. 17. І як Він говорив це, усі противники Його засоромились, а весь народ радів усім славним учинкам, які Він зробив».

Коментар до тексту

Останній раз (третій із черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він, щоправда, навчатиме і далі (13:22, 26; 19:47; 20:1; 21:37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило Його милосердя до людей у потребі, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої Заповіді – «святий день святкувати» –розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя та елементарних потреблюдей і, як не прикро, від таких понять, як милосердя, любов, співчуття та, судячи з усього, здорового глузду. Дві попередні сцени про суботнє навчання та діяльність Ісуса в синагозі представлені в Лк 4:31–37 (відразу після відкинення в рідному місті Назареті Ісус іде до Капернаума і там, зцілюючи чоловіка, демонструє Свою владу над нечистими духами) та Лк 6:6–11 (зціляє сухорукого і, знаючи думки Своїх опонентів,запитує: «Чи годиться в Суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя чи погубити?»). У Лк 13:10–17 Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування Суботи.

Meditatio (розважання)

«Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в День суботній?». У юдаїзмі І-го століття Субота була одним із символів ідентичності Ізраїлю разом із кошерною їжею, нацією і сім’єю, землею, Храмом і Торою. В описі сотворення світу у книзі Буття Субота була днем відпочинку Бога – віхою, яка відділяє Його великі творчі діяння від нового періоду, у якому почала діяти людина як співучасник Божих задумів. Однак у світлі навчання Ісуса розуміємо, що для Божого Промислу відпочинок ніколи не настає – «Отець мій діє по сьогодні і Я дію» (Йо 5:17).

Заповіді, які Ізраїль отримав на Синаї (Вих 20), містили вимогу святкування Суботи. Єврейське дієслово « שַׁבָּת/ shabat» в перекладі на українську дослівно означає «відпочивати». Цей день став для Ізраїлю знаком Союзу з Богом та пригадуванням людині про Боже панування над часом. У Суботу людина відмовлялася від справ, які підкреслювали її владу над природою, це мало бути постійною пригадкою про вищу владу Творця. Субота була своєрідним передсмаком вічної хвали Богові, яка буде безперервним «шабатом». Це був особливий день освячення: як Ізраїль відокремлений від інших народів, так шабат від інших днів. Згодом цей день став часом родинної спільноти, а саме святкування обросло дуже гарними обрядами.

Коли усний коментар до Тори був записаний у Мішні (близько 200 року християнської ери), то трактат про Суботу містив аж 39 заборон, а інші трактати додавали ще декілька. Видається, що в часи, коли жив Ісус, деякі із цих заборон уже були частиною усного передання, яке книжники та фарисеї намагалися неухильно зберігати. Третя Божа Заповідь обросла багатьма формальними уточненнями та приписами, яких було настільки багато, що іноді люди забували про суть заповіді, а зосереджувалися на другорядних дрібницях. Саме втрата розуміння сенсу та змісту цієї заповіді стала причиною гострих контроверсій між Ісусом та релігійними провідниками народу. Через буквоїдство втрачався дух. За формальними приписами окремі ревнителі не бачили потреб та страждань людини.

Саме про це йдеться у розповіді Луки про зцілення скорченої жінки. У День суботній Ісус вирівнює стражденне життя терплячої жінки і дарує їй справжній відпочинок, однак зачерствілі «праведники» цього не оцінили і не сприйняли…

Божі співчуття та милосердя завжди доступні, тільки людей часто більше хвилюють другорядні речі. Трапляється й таке, що іноді людина поводиться з іншими створіннями краще, ніж з тими, хто створений на образ і подобу Божу. Небезпека більше цінувати традиції, а не співчуття та милосердя, є грубістю, черствістю та лицемірством. Тому служіння Ісуса в такому та подібному контекстах продовжує хвилювати та спричинювати поділи серед тих, які внаслідок поверхового сприйняття тієї ж традиції самі живуть десь на поверхні життя, стаючи при цьомущораз більше сліпими, егоїстичними та нечутливими щодо інших.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені духовний зір, щоби бачити людей та цінувати їхнє життя й потреби більше, ніж формальні приписи законів…

Contemplatio (споглядання)

Сьогодні багато людей, увесь світ, потребує від нас, християн, проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Щоразу, «виходячи в мирі» Христовому після недільної Літургії, просімо його для всіх тих, які «не можуть випростатися» (пор. Лк 13:11), людей зранених, стражденних, самотніх. Усі вони потребують відчути, що ці святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах − церквах, слугують для того, щоб ми, сповнюючись Божого Слова та Його Любові, освячувалися, і тоді Сам Господь служитиме через нас усьому світові…

3 коментарі до “27-ма неділя після П’ятдесятниці. Життя за духом, а не буквою Закону (Лк 13:10–17)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.