27-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Відповідальність за дари (Лк 19:12–28)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Отож, Він мовив: «Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти собі царство та й повернутись потім. 13. Покликав він десятьох слуг своїх, дав їм десять мін і мовив до них: Промишляйте ними, поки я повернуся. 14. Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство, щоб сказати: Не хочемо, щоб отой царював над нами! 15. І от, як він, прийнявши царство, назад повернувся, звелів прикликати до себе слуг тих, що їм дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав. 16. Перший прийшов і каже: Пане, міна твоя придбала інших десять. 17. Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому, що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами. 18. І прийшов другий і каже: Пане, міна твоя, принесла п’ять мін. 19. Він сказав і цьому: Ти теж будь над п’ятьма містами. 20. Прийшов ще інший й каже: Ось твоя міна, пане, що я тримав заховану в хустинці, 21. бо я лякався тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв. 22. А пан до нього й каже: З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго! Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. 23. Чому ж тоді не дав ти моїх грошей в обіг? Я, повернувшись, відібрав би їх з відсотками. 24. І він сказав тим, що там стояли: Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять мін. 25. Пане! – сказали йому, – він має вже десять! 26. Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. 27. А ворогів моїх, отих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене.» 28. Сказавши це, Ісус пішов попереду, простуючи вгору до Єрусалиму

Коментар до тексту

Притча про міни (міна – грошова одиниця = 2 500$) в Луки певним чином нагадує притчу про таланти в Матея 25:14–30, – хоча й має цілком інші акценти, що вказує на те, що Ісус промовляючи до різних аудиторій творчо модифікував своє навчання. Цю притчу Ісус розповів підчас завершення своє подорожі до Єрусалиму, розповідь про яку Лука помістив з 9-ї по 19-ту глави. Головний заклик притчі – Господь обдарував Ізраїль (та кожну людину) численними дарами – тепер прийшов час звіту, але виявляється, що народ не готовий до звіту та приходу свого Пана. Жорстка та колоритна мова на при кінці притчі (вв. 26–27) підкреслює, що Божі дари є не тільки привілеєм, але й великою відповідальністю. Вірші 22–23 вказують, що чоловік є суджений на основі власних слів – якби він вірив в те, що говорить то пустив би гроші в обіг.

«Найпохмуріша сторона цієї історії стосується громадян, які не хочуть, щоб ця людина була їх царем. Це майже напевно натяк на історію Архелая, старшого брата Ірода Антипа. Після смерті в IV році до Хр. їх батька, Ірода Великого, Архелай відправився в Рим, щоб там його затвердили царем юдейським, а за ним поїхала делегація юдеїв, які не бажали цього. (Десять років по тому, після довгого і поганого правління, він поїхав до Риму знову – і знову була делегація юдеїв і самарян, яка протестувала проти його призначення – цього разу успішно.) Однак зараз Ісус має на увазі, що небажаний цар прийде в усій своїй владі: не новий розпусний Ірод, а істинний Цар, Цар, який несе звістку про благодать і примирення, Цар, якого люди відкинули, тому що хотіли приберегти царство для себе самих.

Отже, притча говорить слухачам про три речі. По-перше, людям, що припускали, що Царство настане негайно, вона оголошує, що воно вже настає, але воно несе з собою не тільки милість, але і суд. По-друге, вона вказує, що до моменту входу Ісуса до Єрусалиму над містом, що відкидає Його звістку, вже навис меч суду Божого. Якщо вони не приймуть Його сповіщення Царства, то вже нічого не можна буде поправити. По-третє, притча драматично пов’язує подорож Ісуса до Єрусалиму з поверненням самого Бога і, тим самим, розкриває таємницю, приховану в Євангелії.»[1]

Meditatio (розважання)

«Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має.» Ці слова можуть видаватися великою несправедливістю. Дехто навіть може подумати – не має на цім світі правди, бо бідні завжди терплять, а багаті завжди торжествують. Однак притчі не можна розуміти буквально, як також не можна переносити щоденний досвід на логіку духовного життя.

Насправді «Ісус розповідає про царя, який повернувся, щоб подивитися, чим займаються його слуги, по тій же самій причині, по якій розповідає і майже всі інші свої притчі: Він хоче роз’яснити, що робить Він сам і в чому сенс Його дій. Він приходить до Єрусалиму, досягаючи мети своєї довгої подорожі. І змушує своїх слухачів розцінювати цю подію як довгоочікуване повернення Бога Ізраїлю, його верховного і законного царя. Таким весь час було приховане значення Його подорожі. Саме так все повинно було б виглядати, коли істинний Бог, нарешті, повернувся б на Сіон.»[2]

Подібно, як колись старозавітний Ізраїль, ми вже дві тисячі років очікуємо повернення Господа, яке біблійною мовою означується як «парусія» (грецькою παρουσία / parousia). Цей термін означає фізичну «присутність», «прибуття» Христа на землю. Очікуючи прибуття / повернення Господа, ми покликані чувати як євангельські мудрі діви (Мт 25:1–13), розвивати Богом дані дари (Мт 25:14–30; Лк 19:12–27) та служити ними усім потребуючим немов самому Христові (Мт 25:31–46). Парадокс представлений у Лк 19:26 підкреслює факт, що особа, яка приймає Боже правління та співпрацює з Ним розвиваючи Його дари – духовно росте та розвивається і в результаті отримує чимраз більше, а в кінцевому результаті розділяє життя самого Бога. Ті ж, які закриваються на Бога й зосереджені на самих собі та власних силах – у кінці втрачають навіть те, що мають.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість усвідомлювати та розвивати Твої дари, щоб з вдячністю служити ними іншим людям…

Contemplatio (споглядання)

Життя кожної людини є унікальним та не повторним. Кожен з нас має якийсь особливий дар чи навіть дари. Якщо ми їх розпізнаємо та розвиваємо – тоді ростемо самі, а інші люди приймаючи наше служіння, у відповідь служать нам своїми дарами. Чи ми розвиваємо свої дари? Якщо ми не розвинули нічого в собі, що нам може додатися?


[1] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 226–227

[2] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 225–226

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *