27-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Відповідальність за дари (Лк 19:12–28)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Отож Він мовив: “Один чоловік знатного роду пішов у далеку землю прийняти собі царство та й повернутися потім. 13. Покликав він десятьох слуг своїх, дав їм десять мін і мовив до них: Промишляйте ними, поки я повернуся. 14. Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство, щоб сказати: Не хочемо, щоб отой царював над нами! 15. І от як він, прийнявши царство, назад повернувся, звелів прикликати до себе слуг тих, що їм дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав. 16. Перший прийшов і каже: Пане, міна твоя придбала інших десять. 17. Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами. 18. І прийшов другий і каже: Пане, міна твоя, принесла п’ять мін. 19. Він сказав і цьому: Ти теж будь над п’ятьма містами. 20. Прийшов ще інший і каже: Ось твоя міна, пане, що я тримав заховану в хустинці, 21. бо я лякався тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв. 22. А пан до нього й каже: З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго! Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. 23. Чому ж тоді не дав ти моїх грошей в обіг? Я, повернувшись, відібрав би їх із відсотками. 24. І він сказав тим, що там стояли: Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять мін. 25. Пане! – сказали йому, – він має вже десять! 26. Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. 27. А ворогів моїх отих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене”. 28. Сказавши це, Ісус пішов попереду, простуючи вгору до Єрусалима».

Коментар до тексту

Притча про міни (міна – грошова одиниця = 2 500$) в Луки певною мірою нагадує притчу про таланти в Матея 25:14–30, хоча й має цілком інші акценти, і це вказує на те, що Ісус, промовляючи до різних аудиторій, творчо модифікував своє навчання. Цю притчу Ісус розповів підчас завершення Своєї подорожі до Єрусалима, про що йдеться в Луки у 9−19 главах. Основна думка притчі така: Господь обдарував Ізраїль (та кожну людину) численними дарами, а коли прийшов час звіту, виявилося, що народ не готовий до приходу свого Пана. Жорстка та колоритна мова наприкінці притчі (вв. 26–27) підкреслює, що Божі дари є не тільки привілеєм, але й великою відповідальністю. Вірші 22–23 вказують, що чоловіка судять за його ж словами – якби він вірив у те, що говорить, то дав би гроші в обіг.

«Найпохмуріший аспект цієї історії стосується громадян, які не хочуть, щоб ця людина була їхнім царем. Це, мабуть, натяк на історію Архелая − старшого брата Ірода Антипи. Після смерті їхнього батька Ірода Великого у IV році до Христа Архелай відправився в Рим, щоб там його затвердили царем юдейським, а за ним поїхала делегація юдеїв, які не бажали цього (після десяти років поганого правління він знову поїхав до Рима, і знову була делегація юдеїв і самарян, яка протестувала проти його призначення, – цього разу успішно). Однак тепер Ісус має на увазі, що небажаний цар прийде в усій своїй владі: не новий розпусний Ірод, а істинний Цар, який несе звістку про благодать і примирення, Цар, якого люди відкинули, тому що хотіли приберегти царство для себе самих.

Отже, притча говорить слухачам три речі: по-перше, людям, які припускали, що Царство настане негайно, вона оголошує, що воно уже настає, але несе із собою не тільки милість, але й суд; по-друге, вона вказує, що до моменту входу Ісуса в Єрусалим над містом, яке відкидає Його вістку, уже навис меч Суду Божого, і якщо воно не прийме Його Царства, то вже нічого не можна буде виправити; по-третє, притча драматично пов’язує подорож Ісуса до Єрусалима з поверненням Самого Бога і в такий спосіб розкриває таємницю, приховану в Євангелії»[1].

Meditatio (розважання)

«Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має». Ці слова можуть видатися великою несправедливістю. Дехто навіть може подумати: немає на цім світі правди, бо бідні завжди терплять, а багаті завжди торжествують. Однак притчу не можна розуміти буквально та не можна переносити щоденний досвід на логіку духовного життя.

Насправді «Ісус каже про царя, який повернувся, щоб подивитися, чим займаються його слуги, з тієї ж причини, з якої розповідає майже всі інші Свої притчі: Він хоче пояснити, що Він робить та в чому сенс Його дій. Він приходить до Єрусалима, досягаючи мети своєї довгої подорожі, і змушує Своїх слухачів трактувати цю подію як довгоочікуване повернення Бога Ізраїлю, його верховного і законного Царя. Таким було приховане значення Його подорожі. Саме так усе мало б виглядати, коли істинний Бог нарешті повернувся б на Сіон»[2].

Як колись старозавітний Ізраїль, ми вже дві тисячі років очікуємо повернення Господа, яке біблійною мовою означується як «Парусія» (грецькою παρουσία / parousia). Цей термін означає фізичну «присутність», «прибуття» Христа на землю. Очікуючи прибуття / повернення Господа, ми покликані чувати, як євангельські мудрі діви (Мт 25:1–13), розвивати Богом дані дари (Мт 25:14–30; Лк 19:12–27), служачи ними усім людям, немов Самому Христові (Мт 25:31–46). Парадокс, представлений у Лк 19:26, підкреслює факт, що особа, яка приймає Боже правління та співпрацює з Ним, розвиваючи Його дари, духовно росте та вдосконалюється, і, зрештою, отримує щоразу більше, а в кінцевому підсумку розділяє життя Самого Бога. Ті ж, які закриваються на Бога й зосереджені на самих собі та власних силах, зрештою втрачають навіть те, що мають.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість усвідомлювати та розвивати Твої дари, щоб із вдячністю служити ними іншим людям…

Contemplatio (споглядання)

Життя кожної людини − унікальне та неповторне. Кожен із нас має якийсь особливий дар чи навіть дари. Якщо ми їх розпізнаємо та розвиваємо, тоді ростемо самі, а інші люди, приймаючи наше служіння, у відповідь служать нам своїми дарами. Чи ми розвиваємо свої дари? Якщо ми не розвинули нічого в собі, що нам може додатися?


[1] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 226–227.

[2] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 225–226.

3 коментарі до “27-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Відповідальність за дари (Лк 19:12–28)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.