26-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Бог не є дріб’язковим (Лк 16:1–9)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І сказав (Ісус) до учнів: «Був один чоловік багатий і мав він управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра. 2. Покликав він його та й каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити. 3. І почав управитель міркувати: Що мені робити, бо ж пан мій в мене відбирає управління? Копати землю? Сил не маю. Просити? Соромлюся. 4. Знаю, що зроблю щоб, коли буду скинутий з управління, прийняли мене до себе. 5. Покликав він одного по однім довжників свого пана й до першого промовив: Скільки ти винен панові моєму? 6. Сто мір оливи, – відповів той. А він сказав до нього: Візьми твою розписку та сядь і напиши швидко п’ятдесят. 7. Потім до другого промовив: А ти скільки то винен? – Сто корців пшениці, відповів той. – Візьми твою розписку, напиши вісімдесят. 8. І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла. 9. І Я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні

Коментар до тексту

Притча про несправедливого управителя – одна з найважчих притч Ісуса. По суті Ісус закликає вживати гроші не тільки для себе, але й для інших – фарисеї цього зрозуміти не могли (Лк 16:14 – Чули все це фарисеї, які любили гроші, і насміхалися з нього). Притча про багача та Лазаря (Лк 16:19–31), яка завершує навчання цієї глави, ще більше увиразнює цю тему. Мораль притчі в Лк 16:1–9 приблизно наступна: будьмо щедрі (в. 9),  бо саме цим дуже уподібнюємося до Бога і уникаємо ідолопоклонства мамоні (Лк 16:13). Кінець дев’ятого вірша з грецького оригіналу можна точніше перекласти наступним чином: «вони могли прийняти вас у намети вічні». Під словом «вони» правдоподібно мається на увазі друзів, які отримали допомогу. Однак, згадуючи «мамону неправу» (в. 9), Христос висловлюється іронічно й тому важливо розуміти, що ні гроші ні люди не можуть подарувати нам спасіння чи впровадити нас у вічність – про це Ісус сказав ще раніше у Лк 12:4–7. Проте Ісус, здається, також говорить, що багатство може бути засобом допомоги іншим – гляньмо, на приклад, на притчу про доброго самарянина (Лк 10:34–37). Таким чином,  Ісус не схвалює поведінку слуги, але вказує на його спритність та практичність. Прислівник φρονίμως / fronimos, який Ісус використовує на означення поведінки слуги, дослівно означає – «проникливо, практично, мудро».

Гроші не зможуть ані задовільнити, ані забезпечити наших вічних потреб, тому Ісус заохочує своїх учнів робити друзями людей через щедре використання грошей (ресурсів) для добра інших, щоб коли гроші закінчаться, ми могли увійти у вічне життя. Віруючі, які щедро використовують своє багатство та майно, свідчать про свою віру та відданість Богові, як також і про своє розуміння того, що Бог дасть вічну винагороду тим, хто щедрий у використанні довірених їм ресурсів. У Лк 9:10–13 Ісус пояснює учням значення цієї притчі.[1]

Meditatio (розважання)

«І Я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні.» Цей вірш дуже оптимістичний стосовно майбутнього людини. Вся його суть полягає, що найважливіше завжди залишатися людиною. Для цього є безліч можливостей. Навіть майно, здобуте неправедним шляхом, при добрій волі може послужити на добро. Основний заклик вірша доволі зрозумілий – будьмо щедрі! Хоча уся притча доволі провокаційна – будучи по суті уже звільненим, слуга знаходить у собі сили на доволі відверту зухвалість – далекоглядно прихиляє на свій бік людей, які заборгували його панові. Пан довідавшись про кмітливість слуги хвалить його!

Природньо, що для багатьох у цій притчі є більше запитань ніж відповідей. Але виглядає, що Ісус хоче продемонструвати, що Бог, як і пан у притчі, також не є дріб’язковим. Він не дивиться у минуле і не накладає на нас ярлики. Коли ми починаємо цінувати людей більше ніж майно чи статки – усе змінюється. Причина проста – ми починаємо правильно розуміти сенс життя. Бог цінує кожен правильний відрух людини. І це неймовірний меседж. В абсолютно іншому контексті Павло писав до розділеної спільноти у Римі: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе спів діє на добро.» (Рим 8:28). Коли в людині хоч трохи залишається чогось доброго – треба вміти це поцінувати і підтримати…

З іншого боку, апостол Яків перестерігає: «Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, гріх тому!» (Як 4:17). Тому дуже важливо, коли хтось починає це добро чинити – підтримати таку особу, заохотити та не відкинути назад у смертельну петлю егоїзму. Апостол Павло дуже часто закликає до великодушності та вирозуміння до слабкостей інших людей: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.» (Рим 15:1–3)…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене бути великодушним та щедрим. Просвіти мої духовні очі, щоб я міг бачити у людях їхні кращі сторони…

Contemplatio (споглядання) Божа любов є безмежна. Він любить тих, які на це не заслуговують. Наше завдання як християн – наслідувати Його любов, щедрість та великодушність. Такі намагання з нашого боку – будуть найкращим виявом нашої вдячності…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Logos 8 electronic edition 2016 (Lk 16:8–9); The ESV Study Bible. Crossway Bibles 2008. Bible Works 11 electronic edition. (Lk 16:1–9)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *