26-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Бог не дріб’язковий (Лк 16:1–9)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І сказав (Ісус) до учнів: “Був один чоловік багатий і мав він управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра. 2. Покликав він його та й каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити. 3. І почав управитель міркувати: Що мені робити, бож пан мій в мене відбирає управління? Копати землю? Сил не маю. Просити? Соромлюся. 4. Знаю, що зроблю, щоб коли буду скинутий з управління, прийняли мене до себе. 5. Покликав він одного по однім довжників свого пана й до першого промовив: Скільки ти винен панові моєму? − 6. Сто мір оливи, – відповів той. А він сказав до нього: Візьми твою розписку та сядь і напиши швидко п’ятдесят. 7. Потім до другого промовив: А ти скільки-то винен? – Сто корців пшениці, − відповів той. – Візьми твою розписку, напиши вісімдесят. 8. І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші в їхньому роді від дітей світла. 9. І Я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні”».

Коментар до тексту

Притча про несправедливого управителя – одна з найважчих в Євангелії. По суті, Ісус закликає вживати гроші не тільки для себе, але й для інших – фарисеї цього зрозуміти не могли (Лк 16:14 – «Чули все це фарисеї, які любили гроші, і насміхалися з Нього»). Притча про багача і Лазаря (Лк 16:19–31), яка завершує цю главу, ще більше увиразнює накреслену тему. Мораль притчі в Лк 16:1–9 приблизно така: будьмо щедрі (в. 9), бо саме цим дуже уподібнюємося до Бога й уникаємо ідолопоклонства мамоні (Лк 16:13). Кінець дев’ятого вірша з грецького оригіналу можна точніше перекласти так: «вони могли прийняти вас у намети вічні». Під словом «вони», правдоподібно, мається на увазі друзів, які отримали допомогу. Та згадуючи «мамону неправу» (в. 9), Христос висловлюється іронічно, тому важливо розуміти, що ні гроші, ні люди не можуть подарувати нам спасіння чи впровадити нас у вічність – про це вже йшлося в Лк 12:4–7. Ісус, напевно, також хоче сказати, що багатство може бути засобом допомоги іншим, як, наприклад, у притчі про доброго самарянина (Лк 10:34–37). Отже, тут не схвалюється поведінка слуги, а йдеться про його спритність та практичність. Прислівник φρονίμως / fronimos, який вжитощодо поведінки слуги, дослівно можна перекласти «проникливо, практично, мудро».

Гроші не зможуть ані задовільнити,ані забезпечити наших вічних потреб, тому Ісус заохочує Своїх учнів робити друзями людей за допомогою щедрого використання грошей (ресурсів) для добра інших, щоб коли гроші закінчаться, ми могли увійти у вічне життя. Віруючі, які щедро використовують своє багатство та майно, свідчать про свою віру та відданість Богові, а також про своє розуміння того, що Бог дасть вічну винагороду тим, хто щедрий у використанні довірених їм ресурсів. У Лк 9:10–13 Ісус пояснює учням значення цієї притчі[1].

Meditatio (розважання)

«І Я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні». Цей вірш дуже оптимістичний стосовно майбутнього людини. Уся його суть в тому, що найважливіше завжди залишатися людиною. Для цього є безліч можливостей. Навіть майно, здобуте неправедним шляхом, при добрій волі може послужити на добро. Основний заклик вірша доволі зрозумілий – будьмо щедрі! Проте ця притча доволі провокаційна: будучи, по суті, уже звільненим, слуга знаходить у собі сили на відверту зухвалість – далекоглядно схиляє на свій бік людей, які заборгували його панові. Пан, довідавшись про кмітливість слуги, хвалить його!

Природно, що для багатьох слухачів у цій притчі більше запитань, ніж відповідей. Та видається, Ісус хоче показати, що Бог, як і пан у притчі, також не є дріб’язковим. Він не дивиться в минуле і не чіпляє на нас ярлики.Коли ми починаємо цінувати людей більше за майно чи статки, усе змінюється. Причина проста – ми починаємо правильно розуміти сенс життя. Бог цінує кожен правильний відрух людини. І це неймовірний меседж. В абсолютно іншому контексті ап. Павло писав до розділеної спільноти в Римі: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро» (Рим 8:28). Якщо в людині залишається хоч трохи добра – це треба вміти поцінувати і підтримати…

З іншого боку, апостол Яків застерігає: «Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить гріх тому!» (Як 4:17). Тому дуже важливо підтримати людину, яка починає чинити добро,заохотити, а не відкинути назад у смертельну петлю егоїзму. Апостол Павло часто закликає до великодушності та вирозуміння до слабкостей інших людей: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не Собі догоджав, а як написано: “Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене”» (Рим 15:1–3)…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене бути великодушним та щедрим. Просвіти мої духовні очі, щоб я міг бачити в людях їхні кращі риси…

Contemplatio (споглядання)

Божа любов − безмежна. Він любить тих, які на це не заслуговують. Наше завдання як християн – наслідувати Його любов, щедрість та великодушність. Такі намагання з нашого боку будуть найкращим виявом нашої вдячності…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Logos 8 electronic edition 2016 (Lk 16:8–9); The ESV Study Bible. Crossway Bibles 2008. Bible Works 11 electronic edition. (Lk 16:1–9).

8 коментарів до “26-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Бог не дріб’язковий (Лк 16:1–9)”

  1. Франческа

    Дякую, дуже цікаве пояснення. Дякую Богові за Його безмежну любов. Алилуя Господи!

  2. Щось мене трохи цей уривок висадив.
    Я всерівно не розумію до кінця його.
    Адже управитель посписував борги, які інші були винні не йому, а господарю. Він чужими коштами намагався купити собі друзів.
    Як цей уривок і його пояснення толі співвідноситься із свідомою корупцією, наприклад?
    Чи не є це фактично закликом до обкрадання інших, але з надією на оправдання, якщо часною вкраденого робити добрі діла?
    Отець, поясніть, будь ласка, детальльніше. Дякую

    1. о. Юрій Щурко

      Тут трохи детальніше на цю тему: Use Money to Make Friends?
      This is the “moral” of the parable of the dishonest steward, a story which presents problems of its own. The steward looked after his master’s estate, dealt with the other employees and tenants, and in general should have relieved his master of all concern about the day-to-day running of his affairs. But he mismanaged the estate, and not simply (it appears) through incompetence or negligence, until the time came when his master discovered that his affairs were in bad shape and ordered the steward to turn in his books, since his employment was terminated.
      Before he turned in his books, the steward took some hasty measures with an eye to his future interests. In particular, he summoned his master’s debtors and reduced their debts substantially, altering the entries accordingly. Perhaps we are to understand that he made good the difference out of his own pocket; if he did, his money was well invested. He wanted to be sure of bed and board when he was dismissed from his employment with no severance benefit. No one would take him on as steward (his master was not likely to give him the kind of testimonial that would encourage any other landowner to employ him); the alternatives were casual labor (digging, for example) or begging. He did not feel strong enough for the former, and to be a beggar would be insufferably disgraceful. But if he made some friends now by a judicious expenditure of his means, they might give him shelter when he was evicted from his tied cottage.
      His master got to know of his action and called him a clever rascal. No more than this need be understood of Jesus’ remark that “the master commended the dishonest manager because he had acted shrewdly” (Lk 16:8). The master may well have recognized some analogy between the steward’s conduct and the methods by which his own wealth had been amassed. “You see,” said Jesus, “worldly people, with no thoughts beyond this present life, will sometimes behave more sensibly and providently than other-worldly people, ‘the children of light.’ They will use material wealth to prepare for their earthly future; why cannot the children of light use it to prepare for their eternal future? Use the ‘unrighteous mammon’ to win yourselves friends in the world to come.” It is called “unrighteous mammon” because it is too often acquired unjustly and used for unjust ends. It is ethically neutral in itself; it is people’s attitudes to it and ways of dealing with it that are reprehensible. As has often been pointed out, it is not money as such but “the love of money” which Scripture affirms to be “the root of all evils” (1 Tim 6:10 RSV).
      But how can material wealth be used to procure friends who will receive one “into eternal dwellings” when it is no longer accessible? This parable is followed by a collection of isolated sayings, several of which are concerned with the subject of wealth, and then comes another story—the story of the rich man and Lazarus. In it we meet a man who had plenty of the “unrighteous mammon” and used it all to secure comfort and good cheer for himself in this life, giving no thought to the life to come. The time came when he would have been very glad to have even one friend to welcome him into the “eternal habitations,” but he found none. Yet he had every opportunity of securing such a friend. There at his gate lay Lazarus, destitute and covered with sores, only too glad to catch and eat the pieces of bread which the rich man and his guests used to wipe their fingers at table and then threw to the dogs outside. If the rich man had used a little of his wealth to help Lazarus, he would have had a friend to speak up for him on the other side. “This man,” Lazarus might have said to Abraham, “showed me the kindness of God on earth.” But Lazarus had been given no ground to say any such thing. The rich man in Hades found himself without a friend when he needed one most—and he had no one to blame but himself.

      1. Ну ок. Покищо задовільнюсь поясненням, що у тих боргах була і його доля. І зменшував він ті борги за рахунок своєї долі у них, а не заробітку господаря.
        Але у мене всерівно багато питань до цього уривку.
        Коли задам Вам при зустрічі )
        Дякую!

  3. Боже,допоможи мені любити і пробачати тих,котрі на мою думку,не заслуговують на це.Бо я теж не заслуговую на твоє прощення і твою любов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.