25-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Бог шукає плоду (Лк 13:1–9)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Того ж часу прибули деякі й розповіли Йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. 2. Озвавшись, Він сказав їм: «Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? 3. Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. 4. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? 5. Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.» 6. І він розповів їм оцю притчу; «Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8. А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш

Коментар до тексту

«У 13:1–9 Лука продовжує тему, порушену в 12:57–59, – про примирення з Богом. Умова для досягнення цієї мети дуже проста й формулюється одним словом: «покайтеся» (послання Йоана Хрестителя (3:8) та проповідь самого Ісуса (5:23) повторюються, будучи серцевиною місії Церкви також і в Діяннях). У 13:1–5 знову наголошується на загальній потребі покаяння. Його потребували не тільки грішники в Галилеї чи жертви трагедії в Єрусалимі, а й усі ті, хто слухав Ісуса (і входив до середовища Луки). Вони мали покаятися, щоб не підпасти під Божий суд. Саме початок цього суду є другим важливим акцентом Луки в аналізованому уривку. Подібно як колись, у добу Єремії, сьогодні Господь послав пророка – Свого Сина – проголошувати покаяння та суд. Є ще трохи часу, однак він дуже короткий. Якщо вірні не покаються, прийде суд і тоді вони – наче  галилеяни, вбиті Пилатом, та єрусалимляни, на котрих упала Силоамська вежа,  загинуть[1].

Як і в притчі про злих орендарів (Лк 20:9–19), тут виноградник є метафорою, яка зображає Ізраїль, а смоковниця – принаймні окремих ізраїльтян, безплідність котрих цілком очевидна (беручи до уваги суворі докори Ісуса на адресу верхівки та лідерів цього народу, логічно припускати, що мовиться саме про них, хоча принцип остаточного присуду нерозкаяним грішникам має універсальний характер)[2].

Щоб грішники уникнули страшної кари (у вигляді падаючих будинків та вбивств у храмових околицях і приміщеннях (13:1–5)), Лука закликає їх до покаяння, звертаючись до своїх слухачів з притчею, яка говорить про те, що Милосердний Господь дає ще одну можливість, ще один шанс покаяння, якщо ж не буде гідного плоду (Лк 3:8; 13:9а) – народ загине (а коли ні, то ти її зрубаєш – в. 13:9б).»[3]

Meditatio (розважання)

«Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов.» «Сьогодні Церква є улюбленим виноградником Господа. Смоковниця також може уособлювати і цілу Церкву, і кожного її члена зокрема. Небесний Отець благословив їх «із неба всяким духовним благословенством у Христі. 4. Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. 5. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, 6. на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині» (Еф 1:3–6). Відтак уся Церква і кожний її вірний є Тілом Христа, а Ісус є Головою (пор. Еф 1:22–23). Ісус настільки любить Церкву й піклується нею, що аж видав Себе за неї, щоб була свята й непорочна (пор. Еф 5:25–27). «Дух перебуває в Церкві та у серцях вірних, наче у храмі (пор. 1 Кор 3:16; 6:19), в них і молиться та засвідчує усиновлення їх (пор. Гл 4:6; Рим 8:15–16, 26). Наводячи Церкву “на всю правду” (пор. Йо 6:13), Він наділяє її різними єрархічними та харизматичними дарами, ними її скеровує, єднає її в сопричасті й служінні, оздоблює своїми плодами (пор. Еф 4:11–12; 1 Кор 12:4; Гл 5:22)»[4]. Очевидно, що вся Церква і всі, хто до неї належить, мусять пам’ятати про те, що ми послані у світ, щоби бути світлом для світу та сіллю землі (див. Мт 5:13–14) і щоб принести такий плід, який би тривав (див. Йо 15:16). Цей плід повинен бути плодом Духа (див. Гл 5:22–23), і тому вся Церква має Ним сповнятися, стараючись Його не гасити (див. 1 Сл 5:19).

Розуміючи, однак, що ми й надалі перебуваємо в тілі та що, навіть бажаючи творити добро, не завжди чинимо те, що хочемо (див. Рм 7:18–19), потребуємо, отже, завше покаяння (бо це єдиний шлях до прощення й відпущення гріхів – пор. Лк 24:46–48) та великого смирення, аби бути свідомими того, що лише благодаттю Божою ми є тими, ким є (див. 1 Кор 15:10).»[5]

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені благодать приносити плоди покаяння…

Contemplatio (споглядання)

«Покаяння й готовність до парусії підсилюються не тільки знанням, що Господь прийде несподівано, але й осягненням дивовижного факту, що ми були викуплені дорогою ціною й цілком незаслужено стали спадкоємцями великих обітниць та дарів.»[6]


[1] R. H. Stein. Luke. – Nashville: Broadman & Holman Publishers, 2001. – electronic ed. – Logos Library System. – (The new american commentary. – Vol. 24).  – P. 371.

[2] C. L. Blomberg. Interpeting the Parables. – Downers Grove, Ill., 1990. – P. 268.

[3] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna  2016, с. – 65 – 66

[4] Догматична конституція про Церкву Lumen gentium // Документи Другого Ватиканського собору (1962–1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / Пер. з лат.; Український Католицький Університет. – Львів: Свічадо, 2014. – С. 7.

[5] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna  2016, с. – 66 – 67

[6] Там же – с. – 67

1 коментар до “25-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Бог шукає плоду (Лк 13:1–9)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *