24-й тиждень після П’ятидесятниці. Середа. Правильне духовне життя (Лк 11:42-46)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)                 

«Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати. 43. Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах. 44. Горе вам, бо ви, як оті гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того.» 45. Озвавсь тоді один із учителів закону: «Учителю! – кажучи це, ти й нас ображаєш.» 46. Він же відповів: «Горе й вам, учителям закону, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся

Коментар до тексту

Цей уривок, як і читання двох попередніх днів, є частиною ширшого дискурсу про контраверсії між Ісусом та Його противниками – релігійними провідниками народу (Лк 11:14–54). Текст описує обід в домі одного з фарисеїв та містить спогад про одні з найгостріших слів Ісуса спрямованих проти формалізму фарисеїв у цілому Євангелії від Луки (пор. наприклад подібні слова Ісуса в Матея 23). Ісус гостро критикує духовних провідників Ізраїлю за їх лицемірство, ігнорування Божої справедливості, накладання на людей обов’язків («тягарів»), які самі ж провідники не виконують.

Meditatio (розважання)

«Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати». З огляду на гостру полеміку Ісуса з фарисеями, в читачів Євангелія, як правило, витворилося негативне уявлення про фарисеїв загалом. Однак, фарисейський рух, сам по собі, був позитивний явищем у юдаїзмі періоду другого Храму. Фарисеї були нащадками хасидеїв – благочестивих юдеїв, які в часі язичницької реакції сирійської династії Селевкідів (представники однієї з чотирьох частин колишньої імперії Олександра Македонського)  у ІІ ст. до Хр., боролися за чистоту своєї віри в єдиного Бога та всіляко опиралися асиміляції язичницькою культурою. В Біблійній історії цей період називають часом Макавейського повстання – розповіді про ці події читаємо в 1 та 2 книгах Макавеїв. Таким чином період діяльності фарисеїв це 150 р. до Хр. – близько 135 року християнської ери, коли вони стали частиною раввіністичного руху («равві» з євр. на укр. дослівно – учитель). В часі Ісуса в Ізраїлі було близько 6 000 фарисеїв.

Слово «фарисеї» у єврейській мові звучало як «перушім» (від кореня פרשׁ / prsh), що в перекладі на українську дослівно означає «відокремлені» – тобто, ці люди хотіли бути як най далі від усього того, що не є Боже. Вони вірили в наперед призначення, але говорили, що історія знаходиться під Божественним контролем та визнавали свобідну волю людини. Також визнавали існування ангелів та приймали авторитет усного передання. Проте вважали, що суть релігії полягає в підпорядкуванню Закону – Божа милість дається тільки тим хто зберігає закон.[1]  І це була найбільша проблема, бо виконати увесь Закон не міг ніхто, й тут починалося хитрування, лицемірство та казуїстика. Не бажання прийняти навчання Христа про Божу милість, яка дарує спасіння усім хто визнає у ній потребу, заганяла їх у моральні тупики.

Цікаво, що навіть «Юдейський Талмуд визнає, що фарисеї бували різними, далеко не завжди хорошими і добрими. Талмуд розрізняє сім видів фарисеїв, причому п’ять з них супроводжує глузливими епітетами. (1) У фарисея «почекай трохи» завжди напоготові привід не робити добру справу. (2) Були також «забиті» фарисеї: щоб не дивитися на жінок, вони закривали очі і забивалися, натикаючись на стіни. (3) Фарисеї «виставив плече»: немов би клали добрі справи напоказ на плечі, щоб всі їх бачили. (4) Фарисеї «горбаті»: ходили сутулившись, демонструючи своє смирення. (5) Фарисеї «ті які вічно підраховують»: постійно підраховували баланс своїх добрих і злих діл. (6) Фарисеї «богобоязливі»: стояли в страху і трепеті перед Богом. (7) Фарисеї «боголюбиві»: такі суть справжні сини Авраама і фарисеї істинні.»[2]

Найбільший подвиг духовного життя полягає в беззастережному прийнятті Божої милості та прощення. Люди, які цього не розуміють, раніше чи пізніше стають «скрупулянтами» – у постійному страху виснажують себе намаганням виконати найменші, часто не істотні, дрібниці і з прикрістю констатують факт, що все виконати не можливо. Після гріхопадіння людина потребує Божого прощення та милості. Тому Ісус закликає нас вкладати зусилля у любов та правосуддя й остерігатися формалізму та поверховості, а коли нам бракує сил – просити милості та допомоги в Нього. Правильне духовне життя – це наші зусилля спрямовані на прийняття Божої благодаті.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість зосереджуватися у житті на найважливішому та благодать щоб у відповідності з цим жити…

Contemplatio (споглядання)

Коли ми вміємо зосередитися в житті на найважливішому – любимо (служимо своїм ближнім) та чинимо справедливість (будуємо правильні стосунки з Бог і ближніми), ми майже напевне будемо уникати поверховості та формалізму…


[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. – 49 – 50

[2] Там же – 50 – 51

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *