22-й тиждень після П’ятидесятниці. Субота. Віра римського сотника (Лк 7:1–10)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Коли Ісус скінчив усі слова Свої до народу, який слухав Його, ввійшов у Капернаум. 2. А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. 3. Почувши про Ісуса, він послав до Нього старших юдейських, благаючи Його, щоб прийшов і вирятував слугу його. 4. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо Його просити, кажучи: “Він достойний, щоб Ти йому зробив це: 5. любить-бо народ наш і збудував нам синагогу”. 6. І пішов Ісус із ними. Та як Він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб Йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти зайшов під мою крівлю. 7. Тому я і не насмілився іти до Тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. 8. Бо і я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: Іди, і той іде; а іншому: Ходи сюди, і той приходить; і слузі моєму: Зроби це, і той робить”. 9. Почувши це, Ісус здивувався ним і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним: “Кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри”. 10. І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим».

Коментар до тексту

Текст цього Євангелія розповідає про унікальність віри язичницького сотника та чудодійну силу Слова Ісуса. Ця історія – третій приклад віри в Євангелії від Луки (перший – віра Марії в Лк 1:45; другий – віра чотирьох друзів, які принесли розслабленого в Лк 5:20). Язичницький сотник уособлює людину, яка, за словами Ісуса, будує свій дім на скелі, тобто відповідає Христові конкретною вірою (пор. Лк 6:47–49).

Meditatio (розважання)

«Та як Він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб Йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти зайшов під мою крівлю. 7. Тому я й не насмілився іти до Тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій”». Зважаючи на аморальне життя язичників, юдеї старалися уникати контактів з ними, бо інакше вважалися ритуально нечистими. І юдейські старші, і Сам Ісус переступають через цей формальний припис задля людяності та жертовності римського сотника. Тут людське ставлення та співчуття долає невидимі бар’єри. Сама історія стає чудовим прикладом контекстуального, а не формального – абсолютистського мислення, яке нездатне приймати нестандартні рішення. Дух Закону торжествує над буквою.

Вражає віра сотника, його людяність щодо слуги та розсудлива аргументація –цей римський язичник дивує Самого Ісуса. Він дає змогу Богові бути Богом і робить це з великою делікатністю та смиренням. Щоб не ставити Ісуса в незручне становище приходом у його дім, беззастережно довіряє силі Його Слова. Еволюцію духа та приклад віри римського сотника Ісус оцінює найвищою похвалою.

Для мене цей випадок є свідченням таїнственного Божого діяння в серці кожної людини, а також прикладом того, що людиною можна бути навіть всупереч усім культурним та історичним обставинам. З розповіді Луки видно, що живучи поруч з юдеями, він зміг відкритися на Бога і навіть збудувати синагогу. Цей римський воїн не тільки не став зверхнім і жорстоким, але навпаки – був здатний послужити підкореному народові та вболівати над своїм слугою…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене людяності римського сотника та даруй таку ж велику довіру до Тебе, яка була в нього…

Contemplatio (споглядання)

Коли Господь захотів поставити пастуха Давида царем над Ізраїлем то сказав до пророка Самуїла: «Налий ріг твій олією та йди в дорогу. Я пошлю тебе до Єссея, вифлеємця, бо Я наглянув собі царя між його синами… Закличеш Єссея до жертви, і Я вкажу тобі, що ти маєш робити: помажеш Мені того, що Я тобі вкажу… Коли ж прийшли, й він побачив Еліява, подумав сам у собі: це, певне, перед Господом його помазаник! Але Господь сказав до Самуїла: “Не вважай на його вид та на його високий стан, Я його відкинув. Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце”» (1Сам 16:1, 6–7). Цей випадок з книги Самуїла та віра римського сотника запрошують нас дивитися на людей Божими очима…