22-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Молитва, самота і визнання Петра (Лк 9:18–22)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Одного разу, коли Він молився на самоті, а з Ним були і Його учні, Він спитав їх: “За кого Мене мають люди?”. 19. Вони ж у відповідь сказали: “За Йоана Хрестителя, а інші – за Іллю, а ще інші – за якогось із пророків старовинних, що воскрес із мертвих”. 20. “А ви, − спитав їх, − що кажете про Мене? Хто Я?”. Тоді Петро, озвавшись, мовив: “Ти − Христос (Помазаник) Божий!”. 21. Та й наказав їм гостро про це нікому не говорити. 22. Далі додав: “Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященники та книжники Його відкинуть і вб’ють, та Він на третій день воскресне”».

Коментар до тексту

Текст Євангелія дня містить коротку розповідь про визнання Петра. Це визнання є першою відповіддю на два стрижневі запитання в Євангелії від Луки:«Хто є Ісус?».

(1) «Тоді сказав їм: “Де ваша віра?” Вони ж, налякані і здивовані, один до одного казали: “Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають Його?”» (Лк 8:25). Тут запитують апостоли.

(2) «Ірод сказав: “Йоанові я стяв голову. Хто ж це такий, що я про Нього таке чую. І намагався побачити Його» (Лк 9:9).

Друга відповідь про ідентичність Ісуса у тій самій главі Євангелія приходить із неба: «І залунав голос із хмари. “Це Син Мій, Вибранець, слухайте Його!”» (Лк 9:35).

Meditatio (розважання)

«Одного разу, коли Він молився на самоті, а з Ним були і Його учні, Він спитав їх: “За кого Мене мають люди?”». Учні проводили з Ісусом час на молитві. Напевно, це траплялося не раз. У якийсь момент Ісус відчув, що учні дозріли до запитання про Його ідентичність. Самота і молитва були важливі і потрібні для Ісуса та учнів, адже так вони могли відчувати духовний ритм одне одного.

Інколи ми не відчуваємо та не розуміємо інших людей, бо не маємо часу на самоту і на молитву. Часто реагуємо на інших відповідно до наших емоцій – поверхово. Щоб відчути людину внутрішнім осердям свого єства (біблійною мовою – серцем, або духом), треба жити внутрішнім життям, або, як ми кажемо, «ходити в Дусі». А слухати голос Божого Духа вчимося у тиші – на молитві і самоті.

Молитва преображує самоту, а самота робить якіснішою молитву. Ці дві реальності наповнюють змістом наше життя. Потрохи ми стаємо чутливими до Божого голосу та Його ритму і відкриваємося до росту, а потім непомітно для себе самих ростемо.

Коли учні розповіли Ісусові, що люди думають про Нього, то на пряме запитання відважився відповісти тільки Петро. Можливо, він відповів від імені всіх. Можливо, духовно випередив усіх. Можливо, його досвід Бога в Ісусі був виразніший, ніж в інших апостолів. Можливо, у Його визнанні поєднуються усі версії. Найважливіше тут інше – кожна особа, раніше чи пізніше, повинна почати свій діалог із Богом, відповідати на Його запитання та ставити свої,щоб рости і рухатися вперед.

Усі чотири євангелисти показують, що стосунки з Богом – це подорож, процес росту, нові досвіди і відкриття. Між відповіддю Петра в цьому уривку та відповіддю Петра Воскреслому Христові на березі Галилейського озера мине трохи часу і відбудеться багато подій… Петро буде й надалі рости у пізнанні Господа. Та щоб цей ріст почався і продовжувався, він мусів знаходити час, щоби бути з Богом у молитві на самоті…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене знаходити час на молитву і самоту…

Contemplatio (споглядання)

Ритм життя сучасної людини надзвичайно швидкий. Для того, щоб не перегорати і не вихолощуватися, треба вміти знаходити час на молитву і самоту…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *