22-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Заклик до довіри у реальному світі (Лк 10:1–15)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Після цього Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед Собою в кожне місто й місце, куди Сам мав прийти. 2. Він до них промовив: «Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на Свої жнива. 3. Ідіть, ось Я вас посилаю, як ягнят між вовки. 4. Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте. 5. В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! 6. І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться. 7. І зоставайтесь у тім домі, споживайте та пийте, що в них є: достоїн бо робітник своєї нагороди. Не переходіть із хати до хати. 8. І в яке місто ви не ввійшли б, і вас приймуть, їжте, що поставлять перед вами; 9. оздоровляйте в ньому хворих і кажіть їм: Наблизилося до вас Царство Боже. 10. Коли ж ви ввійдете в якесь місто, і вас не приймуть, то, вийшовши на їхні вулиці, скажіть: 11. Ми вам обтрушуємо й порох з вашого міста, що прилип до наших ніг; тільки знайте, що Царство Боже близько. 12. Кажу вам: Того дня навіть Содомові буде легше, ніж тому місту. 13. Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі! 14. Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам. 15. Та й ти, Капернауме, невже піднімешся аж до неба? Аж до самого аду зійдеш!»

Коментар до тексту

Текст цього Євангельського читання містить у собі два окремі уривки. У вв. 1–12 йдеться про вибір більшого числа апостолів (72-х), яких Ісус навчає та посилає на проповідь. У вв. 13–15 Ісус, у властивий для семітської культури спосіб, висловлює великий смуток через заскорузлість мешканців міст, які не відповіли на проповідь Його учнів. Гострі слова Ісуса  вказують на трагічний стан тих, які відмовляються прийняти Добру Новину та Божий план для життя.

У Лк 10:15 в українському перекладі Хоменка використано слово «пекло», але правильний переклад – «ад», оскільки в оригіналі вжито грецьке слово «ᾅδης / hades» –  дослівно означає «невидиме місце», «підземний світ», тобто – тимчасове місце перебування душ померлих, які очікують суду (пор. Лк 16:23).[1] У єврейському світі на означення цієї ж реальності вживається слово «шеол» (שְׁאוֹל / sheol) – «підземний світ, обитель померлих».[2] На означення слова «пекло» Новий Завіт використовує термін «γέεννα/ geena / геєнна» – дослівно «долина Гіннома» – долина на півдні Єрусалиму, де горів вогонь для спалення тіл померлих тварин та злочинців; образно в Євангеліях та посланні Якова позначує пекло – вогненне місце вічного покарання для померлих безбожників[3]. Якщо ад є місцем перебування душ, то пекло (геєнна) – місце перебування людини, яка відмовляється жити з Богом, – з тілом і душею.

Meditatio (розважання)

«Ідіть, ось Я вас посилаю, як ягнят між вовки. Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте.» Ісус є реалістом – Він знає, що навіть свої – представники народу Ізраїля, які досвідчували Божі діяння у власній історії століттями,  – Його не прийняли (пор. Йо 1:11), а інші – взагалі полюбили більше темряву ніж світло (пор. Йо 3:19). Чим менше ми наївно сприймаємо зранений гріхом світ, тим менше часу витрачаємо на дитяче здивування на кожний прояв зла з яким ми зустрічаємося у щоденному житті. Отець Олександр Мень одного разу сказав, що зрозуміти зло не можливо – воно алогічне. За словами Меня, зрозуміти зло – означає зробити його обґрунтованим, довести конечність чи сенс його існування. Але зло є абсурдом – відсутністю сенсу. Тому Ісус посилаючи своїх учнів каже, щоб вони не дуже дивувалися, хоча знає, що нормальна людина ніколи не зрозуміє зла. Ісус просто хоче полегшити нашу орієнтацію в складному світі.

Для того, щоб ми могли сповнювати місію, яку Господь на нас покладає – бути Божим образом – тобто віддзеркалювати Його мудре та справедливе правління у світі, а також бути світлом світу та сіллю землі – Ісус запрошує нас до радикальної довіри до Нього. Не брати з собою нічого в дорогу і на нікого не відволікатися – є метафорою, яка закликає нас повністю віддатися на Його волю, повністю довірити Йому своє служіння та не відволікатися і не витрачати час на другорядні справи.

Сьогодні часто можна почути, що для нашої християнської місії у світі нам бракує засобів: «От якби нас підтримали, або якби ми мали те і те…» Насправді ж «ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги…» (2 Кор 4:5). Це – Його місія до Його людей. Розп’яття Ісуса вказує на скільки ця місія важлива для Бога. Нам просто потрібно навчитися довіряти і приносити від себе свої п’ять хлібів і дві риби (пор. Мт 14:13–21; Мк 6:32–44; Лк 9:10–17; Йо 6:1–15) – решта зробить Господь…

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість реально сприймати світ навколо і при цьому не втрачати довіри до Тебе…

Contemplatio (споглядання)

Євангеліє дня вчить нас брати відповідальність за перетворення у світі. Господь на нас розраховує. Якщо ми вважаємо себе дорослими та відповідальними – ми не можемо відсиджуватися у стороні, або просто розмірковувати про те як усе погано…


[1] T. Friberg, B. Friberg. Analytical Lexicon of the Greek New Testament. Grand Rapids MI. Baker Book 2000, P. – 34

[2] W. L. Holladay. A Concise Hebrew and Aramaic Lexicon of the Old Testament. Leiden, Boston, Köln. Brill 2000, P. – 356

[3] T. Friberg, B. Friberg. Analytical Lexicon of the Greek New Testament. Grand Rapids MI. Baker Book 2000, P. – 96

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *