22-га неділя після П’ятидесятниці. Притча про багача і Лазаря (Лк 16:19–31)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»       

Коментар до тексту

Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей в подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання не мудрим.[1]

Убогий чоловік названий на ім’я – Лазар (з єврейської дослівно означає «Бог допоможе» – й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам’ятати чи фіксувати чиєсь ім’я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім’я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.

Лука відзначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Подібний вислів Євангелист вживає коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк 15:16. Замість того, щоб бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його текучі рани, стали їжею для собак  (пси приходили й лизали рани його).

Коли багач помер то його похоронили (Помер також багатий, і його поховали – в. 22). Ця деталь не згадується однак у відношенні до Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону –  й просто «ангели занесли його на лоно Авраама».

Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, саме в такий момент аж тут він зауважив Лазаря: «В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (в. 23). Багатій каже, що «я мучуся в полум’ї цім» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву (Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь. – Лк 3:9).

Багатій переживає, що його участь спіткає і його родину й тому просить, щоб Авраам послав Лазаря з попередженням, оскільки їх серце настільки затверділо, що попередження Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія є настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27–31).

Meditatio (розважання)

«А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»  Мойсей та Пророки уособлювали дві перші частини Єврейської Біблії. Разом з третьою частиною – Писаннями, ці три групи священних книг творили ТАНАХ – акронім від Тора (Закон – П’ятикнижжя Мойсея), Невиїм (Пророки) та Кетувім (Писання). Ці тексти у нашому християнському каноні Святого Письма називаються Старим Завітом, який має трохи розширену версію і ділиться на чотири частини: П’ятикнижжя, Історичні книги, Поетичні книги/ книги Мудрості, Пророчі книги. Ці книги містять розповідь про Бога та людину – історію нашого походження, жалюгідного стану внаслідок гріхопадіння та опис терпеливих Божих діянь для нашого спасіння.

Перші п’ять книг Мойсея посеред численних Божих заповідей та обітниць містять дві найважливіші заповіді – «заповідь любові до Бога» (Втор 6:4–5) та «заповідь любові до ближнього (Лев 19:18; пор. Мк 12:28–34) – це Боже пра-одкровення, основа якого закладена у сотворенні світу, й котре через Ізраїль приходить до всіх народів. Той факт, що заповіді, які Ізраїль отримав на Синаї (як Божественне та людське право) були дані перед входом до Обіцяної Землі, означає, що вони призначені бути законом життя для всіх людей на землі, а головно для християн, які слідом за Ісусом покликані «сповнити» Тору (пор. Мт 22:34–39 у світлі Мт 5:17–20).[2] Багач не реагував на ці заповіді до моменту смерті, як і не вірив у воскресіння – грандіозний Божий задум для світу та кожної людини.

Людина створена на образ Пресвятої Трійці (пор. Бут 1:26–27) й тому вона може розвиватися тільки у відношенні до інших. Служіння ближнім виводить людину з паралічу та заціпеніння егоїзму. Ми служимо ближнім не тому що вони на це заслуговують – буває що ні, – але тому, що вони цього потребують так само як і ми потребуємо любові та добра, які отримуємо від Бога (усвідомлено чи не усвідомлено) та ближніх.

Зосередження на собі та речах якими ми володіємо зумовлює так зване reductio ad absurdum (доведення до абсурду), оскільки основний принцип духовного життя полягає в тому, що ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося. Егоїстична сваволя багача, виявилася не далекоглядною позицією зі страшним звуженням горизонтів.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені відкрите серце, щоб я не проходив повз Лазарів, йдучи дорогою мого життя…

Contemplatio (споглядання)

Стан світу в якому ми живемо – є наслідком сумарної кількості позитивних, або негативних вчинків. Кожен, навіть найменший, жест доброї волі – робить світ кращим та полегшує життя наших ближніх. Маленькі вчинки добра та невеличкі жести любові – мають вічне значення…


[1] C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Downers Grove 1990, P. – 203 – 208

[2] Э. Ценгер (Ред). Введение в Ветхий Завет. (пер. с нем.) М.: ББИ 2008, С. – 41

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *