22-га неділя після П’ятидесятниці. Притча про багача і Лазаря (Лк 16:19–31)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Був один чоловік багатий, що одягався у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. 20. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу, ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: “Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім”. 25. Авраам же промовив: “Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього, між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять”. 27. “Отче, − сказав багатий, − благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки”. 29. Авраам мовив: “Мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають”. 30. Той відповів: “Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються”. 31. А той відозвавсь до нього: “Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять”».

Коментар до тексту

Ця притча особлива тим, що дії учасників не обмежуються рамками цього світу, а переносяться в потойбічний, і персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей у схожій ситуації: багаті, бідні й ті, які перебувають у Божій присутності. Крім того, притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді − покарання немудрим[1].

Убогий чоловік названий на ім’я – Лазар (з єврейської дослівно означає «Бог допоможе» і немовби вказує на остаточну перспективу людини), а багач залишається безіменним. Пам’ятати чи фіксувати чиєсь ім’я у Стародавньому Сході означало повагу, а приховати чи не називати ім’я означало знеславити або ж виказати негативне ставлення.

Лука зазначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Євангелист вживає схожий вислів, коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк 15:16. Замість того, щоби бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його рани стали їжею для собак («пси приходили й лизали рани його»).

Коли багач помер, то його похоронили («Помер також багатий, і його поховали» – в. 22). Проте ця деталь не згадується щодо Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону, просто «ангели занесли його на лоно Авраама».

Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, і лише тоді він зауважив Лазаря: «В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (в. 23). Багатій каже, що «я мучуся в полум’ї цім» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву («Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте у вогонь» – Лк 3:9).

Багатій переживає, що така доля спіткає і його родину, тому просить Авраама послати Лазаря з попередженням, адже їхнє серце настільки затверділо, що перестороги Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27–31).

Meditatio (розважання)

«А той відозвавсь до нього: “Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять”». Мойсей і Пророки уособлювали дві перші частини Єврейської Біблії. Разом з третьою частиною – Писаннями − ці три групи священних книг творили ТАНАХ – акронім від Тора (Закон – П’ятикнижжя Мойсея), Невиїм (Пророки) та Кетувім (Писання). Ці тексти в нашому християнському каноні Святого Письма називаються Старим Завітом, який має трохи розширену версію і ділиться на чотири частини: П’ятикнижжя, Історичні книги, Поетичні книги / Книги Мудрості, Пророчі книги. Ці книги містять розповідь про Бога та людину – історію нашого походження, жалюгідного стану внаслідок гріхопадіння та опис терпеливих Божих діянь для нашого спасіння.

Перші п’ять книг Мойсея посеред численних Божих Заповідей та обітниць містять дві найважливіші заповіді – «заповідь любові до Бога» (Втор 6:4–5) та «заповідь любові до ближнього (Лев 19:18; пор. Мк 12:28–34). Це Боже праодкровення, основа якого закладена у сотворенні світу, і яке через Ізраїль приходить до всіх народів. Той факт, що заповіді, які Ізраїль отримав на Синаї (як Божественне та людське право), були дані перед входом до Обіцяної Землі, означає, що вони призначені бути законом життя для всіх людей на землі, а насамперед для християн, які вслід за Ісусом покликані «сповнити» Тору (пор. Мт 22:34–39 у світлі Мт 5:17–20)[2]. Багач не реагував на ці заповіді до моменту смерті, як і не вірив у воскресіння – грандіозний Божий задум для світу та кожної людини.

Людина створена на образ Пресвятої Трійці (пор. Бут 1:26–27), тому вона може розвиватися тільки у ставленні до інших. Служіння ближнім виводить людину з паралічу та заціпеніння егоїзму. Ми служимо ближнім не тому, що вони на це заслуговують (буває, що ні), але тому, що вони цього потребують так само, як і ми потребуємо любові й добра, які отримуємо від Бога (усвідомлено чи не усвідомлено) та ближніх.

Зосередження на собі та речах, якими володіємо, зумовлює так зване reduction adabsurdum (доведення до абсурду), позаяк основний принцип духовного життя полягає в уподібненні до того, кому поклоняємося. Егоїстична сваволя багача виявилася недалекоглядною позицією зі страшним звуженням горизонтів.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені відкрите серце, щоб я не проходив повз Лазарів, ідучи дорогою мого життя…

Contemplatio (споглядання)

Стан світу, в якому ми живемо, є наслідком сумарної кількості позитивних або негативних вчинків. Кожен, навіть найменший, жест доброї волі робить світ кращим та полегшує життя наших ближніх. Маленькі вчинки добра та невеличкі жести любові мають вічне значення…


[1] C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Downers Grove 1990, P. 203–208.

[2] Э. Ценгер (Ред).ВведениевВетхийЗавет (пер. с нем.). М.: ББИ 2008, С. 41.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *