21-ша неділя після П’ятидесятниці. Притча про сіяча (Лк 8:5–15)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним укупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило”. Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає”. 9. Учні Його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно − це Слово Боже. 12. Тії, що край дороги, − це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця Слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, − це тії, що, почувши, з радістю приймають Слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, − це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, − це ті, що чувши Слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні».

Коментар до тексту

Лука використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповіді, якої вимагає благовість Ісуса. «Аналогія», або «подібність» – базове визначення притчі – демонструє, як різні люди реагували на служіння Ісуса. Через притчі Ісус немовби вводить слухача в якусь історію, і тоді той жадає почути розв’язку. Інколи Ісус використовує притчі, як-от про сіяча, щоб приховати значення від тих, хто ще не готовий чути, а через притчу слухачеві сіються певні зерна правди, які ще повинні прорости. Часом Ісус послуговувався притчами, щоб спочатку роззброїти слухача чи умиротворити його, а потім залишити йому можливість самому зробити якийсь висновок чи прийняти рішення (напр., коли в домі Симона фарисея грішниця обмила ноги Ісусові – Лк 7:36–50)[1].

Розповідаючи притчу про сіяча, Ісус дає зрозуміти, що Його діяльність – кульмінація і коротке повторення ізраїльської історії. Урешті, і сама притча є Історією спасіння в мініатюрі – різні види ґрунту представляють різну реакцію на Боже діяння в історії.

В історичному контексті цією притчею євангелист висуває звинувачення юдейським вождям часів Ісуса, як колись,за Ісаї,були звинувачені вожді Ізраїлю (Іс 3:12–6). Проте в контексті цілого Євангелія від Луки тут і далі продовжує звучати заклик до покаяння, звернений до всіх (Лк 10:1–16; 13:1–9; 14:15–24; 15:1–32; 17:26–37; 19:1–10). Ні провідники, ні народ не можуть ігнорувати Боже Слово (пор. Іс 55:10–11).

Сучасний контекст також ставить перед нами низку актуальних запитань щодо нашого вміння слухати Слово Боже та відповідати на нього: вони однаково дуже важливі для всіх християн – нового народу Божого та його провідників.

Meditatio (розважання)

«Нарешті, те, що на землі добрій, − це ті, що чувши Слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні». Цей вірш − своєрідна дорожня карта для щастя, тобто для повноцінного, плідного життя. Вона проста і зрозуміла. Кожен наступний етап випливає з попереднього. Спробую передати буквальне значення грецького оригіналу і максимально підкреслити його нюанси, оминаючи при цьому деталі, які можуть знеохочувати тих, які не надто захоплюються тонкощами греки Нового Завіту.

  • «чувши Слово серцем щирим, добрим» (ἀκούσαντες τὸν λόγονἐν καρδίᾳ καλῇ καὶ ἀγαθῇ/ akuvsantestonlogonenkardiakalikeagati) – тут Ісус говорить про активне слухання здоровим та щирим серцем. Грецьке слово καρδία / kardia – «серце» означає внутрішню сутність людини. Грецький вислів «kaloskeagatos» поч. з V ст. до Христаозначає «достойну людину, яка заслуговує на повагу через чеснотливе життя»[2]. Іншими словами, якщо наше внутрішнє життя не здорове, бо нами керують пристрасті та пожадливості, ми не зможемо почути Слово Ісуса. Це буде кидання горохом до стіни – у такому стані Слово нас не торкне. Слово можна почути тільки після покаяння, після очищення. Воно може прорости тільки у здоровому серці.
  • «його держать» (κατέχουσιν / katehuvsin) – дослівно «зберігають у власності», «чіпляються за нього»; образно – «тримають у пам’яті та розумі», «утримують, привласнюють, охороняють». Тобто йдеться про серйозне ставлення до Слова, яке виключає поверхову реакцію і вказує на усвідомлене прийняття та засвоєння.
  • «і дають плід у терпінні» (καὶ καρποφοροῦσιν ἐν ὑπομονῇ / kekarpoforuvsinenhipomoni) – дослівно «терпляче приносять плід, незважаючи на труднощі та випробування».

Висновок: якщо наше серце очищене від пристрастей, тоді воно активно вслухається в Боже Слово – прагне його; почувши Слово, засвоює його, ніби привласнює в тому сенсі, що робить Його своїм дороговказом; як наслідок – незважаючи на випробування життя, приносить плоди праведності.

Oratio (молитва)

Господи Ісусе, серце чисте створи в мені і духа правого обнови в нутрі моєму, щоб я міг відповідати на Твоє Слово та приносити плід у терпінні…

Contemplatio (споглядання)

Наближення до Бога вимагає приготування та очищення. Те саме треба робити і при слуханні Його Слова. Щоденний вдумливий іспит сумління, часта (відповідно до потреби) Сповідь є необхідними етапами приготування до плідного слухання Слова.


[1] Mark C. Black. Luke. College Press NIV Commentary. Joplin, Mo.: College Press Pub., 1996 (Logos electronic edition), S. Lk 8:4.

[2] G. Kittel, G. Friedrich, G. W. Bromiley, Theological Dictionary of the New Testament. Grand Rapids, Mich. W. B. Eerdmans 1995, S. 403.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *