21-ша неділя після П’ятидесятниці. Притча про Сіяча (Лк 8:5–15)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає.» 9. Учні Його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні

Коментар до тексту

Лука використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповідь, якої вимагає благовість Ісуса й відтак ця «аналогія», або «подібність» – базове визначення притчі –  демонструє як різні люди реагували на служіння Ісуса. Через притчі Ісус немов би вводить слухача в якусь історію й тоді той жадає почути розв’язку. Інколи Ісус, як у випадку притчі про Сіяча, використовує притчі для того, щоб приховати значення від тих хто ще не готовий чути й відтак через притчу слухачеві сіються певні зерна правди, які ще повинні прорости. Часом Ісус вживав притчі, щоб спочатку роззброїти слухача чи умиротворити його, а потім залишити йому можливість самому зробити якийсь висновок чи прийняти рішення (напр. випадок з умиванням ніг Ісуса грішницею в домі Симона фарисея – Лк 7:36–50).[1]

Розповідаючи притчу про Сіяча, Ісус дає зрозуміти, що його діяльність – кульмінація і коротке повторення ізраїльської історії. Врешті і сама притча є Історією спасіння в мініатюрі – різні види ґрунту представляють різну реакцію на Боже діяння в історії.

В історичному контексті цією притчею євангелист пред’являє звинувачення юдейським вождям часів Ісуса, так само як свого часу були звинувачені вожді Ізраїлю в часи Ісаї (Іс 3:12– 6). Проте в контексті цілого Євангелія від Луки, тут і далі продовжує звучати заклик до покаяння  звернений до всіх (Лк 10:1–16; 13:1–9; 14:15–24; 15:1–32; 17:26–37; 19:1–10). Ні провідники, ні народ – не можуть ігнорувати Боже Слово (пор. Іс 55:10–11). 

Сучасний контекст також ставить перед нами ряд актуальних питань відносно нашого вміння слухати Слово Боже та відповідати на нього: ці питання однаковою мірою є дуже важливі для всіх християн –  нового народу Божого та його провідників.

Meditatio (розважання)

«Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні» Цей вірш є своєрідною дорожньою картою для щастя – тобто повноцінного, плідного життя. Ця карта є проста і зрозуміла. Кожен наступний етап випливає з попереднього. Спробую передати буквальне значення грецького оригіналу й максимально підкреслити його нюанси, оминаючи при цьому деталі, які можуть знеохочувати тих, які не надто захоплюються нюансами греки Нового Завіту.

  • «чувши слово серцем щирим, добрим» (ἀκούσαντες τὸν λόγον ἐν καρδίᾳ καλῇ καὶ ἀγαθῇ/ akuvsantes ton logon en kardia kali ke agati) – тут Ісус говорить про активне слухання здоровим та щирим серцем. Грецьке слово καρδία / kardia – «серце», означає внутрішню сутність людини. Грецький вислів «kalos ke agatos» поч. з V ст. до Христаозначає «достойну людину, яка заслуговує на повагу через чеснотливе життя».[2] Іншими словами, якщо наше внутрішнє життя є не здорове – бо нами керують пристрасті та пожадливості – ми не зможемо почути слово Ісуса. Це буде немов кидання горохом до стіни – у такому стані слово нас не торкне. Слово можна почути тільки після покаяння, після очищення. Воно може прорости тільки у здоровому серці.
  • «його держать» (κατέχουσιν / katehuvsin) – дослівно «зберігають у власності», «чіпляються за нього»; образно – «тримають у пам’яті та розумі», «утримують, привласнюють, охороняють». Тобто йдеться про серйозне відношення до Слова, яке виключає поверхову реакцію, але навпаки, вказує на усвідомлене прийняття та засвоєння Слова.
  • «і дають плід у терпінні» (καὶ καρποφοροῦσιν ἐν ὑπομονῇ / ke karpoforuvsin en hipomoni) – дослівно «терпляче приносять плід не зважаючи на труднощі та випробування».

Висновок: якщо наше серце очищене від пристрастей – тоді воно активно вслухається в Боже Слово – прагне Його; почувши Слово – засвоює Його, немовби привласнює  Його в тому сенсі, що робить Його своїм дороговказом; як наслідок – незважаючи на випробування життя – приносить плоди праведності.  

Oratio (молитва)

Господи Ісусе, серце чисте створи в мені і духа правого обнови в нутрі моєму, щоб я міг відповідати на Твоє слово та приносити плід у терпінні…

Contemplatio (споглядання)

Наближення до Бога вимагає приготування та очищення. Те ж саме потрібно робити і при слуханні Його Слова. Щоденний, вдумливий іспит сумління, часта (відповідно до потреби) Сповідь – є необхідними етапами приготування до плідного слухання Слова.


[1] Mark C. Black. Luke. College Press NIV Commentary. Joplin, Mo.: College Press Pub., 1996 (Logos electronic edition), S. Lk 8:4

[2] G. Kittel, G. Friedrich,  G. W. Bromiley, Theological Dictionary of the New Testament. Grand Rapids, Mich.  W.B. Eerdmans 1995, S. – 403

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *