21-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Плоди прощення (Лк 7:36–50)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Просив Його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що Він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку 38. і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! 40. Тоді Ісус заговорив до нього: «Симоне, маю тобі щось сказати.» Той відповів: «Кажи, Учителю». 41. «Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?» 43. Озвався Симон і каже: «Гадаю, той, якому подарував більше.» Ісус сказав до нього: «Ти судив добре.» 44. І, обернувшись до жінки, промовив до Симона: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води Мені на ноги. Вона ж слізьми обмила Мені ноги й витерла своїм волоссям. 45. Поцілунку ти Мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати Мені ноги. 46. Оливою не намастив ти голови Моєї; вона ж миром пахучим намастила Мені ноги. 47. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.» 48. Потім сказав до жінки: «Прощаються тобі гріхи.» 49. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: «Хто це такий, що й гріхи відпускає? 50. До жінки ж Він промовив: «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.»    

Коментар до тексту

Текст читання дня розповідає про помазання ніг Ісуса жінкою в домі фарисея. Ісус використовує цю нагоду, щоб розповісти притчу про важливість прощення. Троє інших євангелистів розміщують цю подію майже перед Тайною вечерею й поєднують її зі зрадою Юди (Мт 26:6–13; Мк 14:3–9; Йо 12:1–8). Багато богословів вважають, що це помазання Ісуса, яке євангелисти згадують кожен у свій спосіб, є символічним помазанням Ісуса на Царство, яке буде інавґуроване через Його піднесення на хресті, смерть та Воскресіння.

Meditatio (розважання)

«Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить». Кожна людина має якісь гріхи: «Всі-бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рм 3:23). Ми народжуємося з пошкодженою гріхом природою: «У грісі зачала мене мати моя»,  – сумно зітхає Давид (Пс 51:7). Через це ми вмираємо: «Бо заплата за гріх — смерть» (Рм 6:23). Причиною такого стану людини є заздрість диявола та наш непослух і не довіра Богові: «Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать» (Мудр 2:23–24).

Трагедію людини, яка відійшла від Бога через гріх, дуже глибоко окреслюють три єврейські терміни: חָטָא/ chata означає «не влучити в ціль», «не досягнути мети»; פֶּשַׁע/ pesha – означає «серйозний розрив стосунків»,  «навмисна атака на міцні та стабільні стосунки»; עָוֹן/ awon – зображує «зігнутий, скручений предмет поруч зі стандартом». Таким чином, людина відійшовши від призначеної Богом для неї цілі, розірвала стосунки з Джерелом життя й в результаті спотворила своє життя.

Ми не можемо самі перестати грішити. Апостол Павло каже: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то ні; 19. бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. 20. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. 21. Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; 22. мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, 23. але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.» (Рим 7:18–23).

Яка розв’язка? Чи це можна змінити? Так! Добра Новина полягає в тому, що завдяки воплоченню, життю, а головно смерті на хресті та воскресінню на третій день, Бог прощає наші гріхи раз і назавжди і дарує нам нове життя. Найбільший подвиг духовного життя – це прийняти Боже прощення беззастережно. Павло каже: «Вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, – Він (Бог) оживив вас із Ним (Христом), простивши нам усі провини» (Кл 2:13–14).

Диявол постійно нашіптує нам, що ми повинні заслужити прощення, або що Бог нас любить тільки тоді, коми ми не грішимо. Правда, однак, полягає у тому, що Бог нас любить завжди: «Я полюбив тебе вічною любов’ю…»  (Єр 3І:3). Чому? Бо: «Бог є любов» (1 Йо 4:8). І ця любов настільки сильна, що «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками». (Рим 5:8). Що правда він ненавидить гріх, який руйнує наше життя. Але, коли Бог дивиться на нас – Він бачить у нас Свій образ, а не наші гріхи. Гріх – це іржа, вона не має майбутнього. Бог не зосереджується на чомусь тлінному. Він зосереджений на нашому добрі. І коли Він прощає гріх – то забуває його назавжди. Це дуже гарно висловив пророк Міхей: «Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні»   (Міх 7:19).

Жінка, котра згадується в сьогоднішньому Євангелії це дуже глибоко пережила. Вона настільки відчула звільняючу любов Христа, що з вдячністю цілувала Йому ноги й не зважала на нікого. Те ж саме, пережив Св. Павло і тому свідчив: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.» (Гал 2:20).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою безмежну любов та прощення моїх гріхів…

Contemplatio (споглядання)

Чотири Євангелисти засвідчують Добру Новину про те, що Бог зробив для усього світу через воплочення, життя, смерть та воскресіння Свого Сина – простив нам наші гріхи, звільнив нас від їхньої влади та дарував нам вічне життя. Наш досвід прощення у Христі зумовлює наше ставлення до інших людей, а також вирозуміле відношення до їхніх немочей та бажання свідчити про звільняючу Божу любов. Іншими словами, наскільки ми пережили Боже прощення – так ми і живемо та свідчимо його іншим.

1 коментар до “21-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Плоди прощення (Лк 7:36–50)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *