20-та неділя після П’ятдесятниці. Покликаний Богом для проголошення Євангелія Його Сина (Гал 1:11–19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Браття, сповіщаю вам, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей, 12. бо ж я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли Той, Хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав Своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов у Арабію і потім знову вернувся в Дамаск. 18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього».

Коментар до тексту[1]

Лист до Галатів Павло написав між 48 і 57 роками, можливо, до цього ще долучився хтось із його співробітників. Павло відвідав декілька міст у тому регіоні, розташованому тепер на території сучасної Туреччини. З-поміж 13-ти листів великого апостола народів цей містить один із найбільш ретельно продуманих вступів (пор. 1 Сол 1:1; Кол 1:1–2). На самому початку (Гал 1:1) він стверджує про Божественне походження його апостольського покликання (Гал 1:1), а також подає суть євангельської звістки, яку підсумовує в Гал 1:4. Далі в сьогоднішньому уривку Павло торкається питання законності свого апостольства. Він стверджує, що отримав Євангеліє безпосередньо від Ісуса Христа. Доказом плідності зустрічі з Воскреслим Господом стала радикальна зміна поведінки Савла (Ді 13:9) щодо Церкви й Закону. Сам Бог освятив і вибрав Павла (2 Кор 4:6) для проголошення Євангелія язичникам. Зміна в житті Павла відбувалася лише завдяки Божій благодаті. Завдяки подіям, які трапилися з ним у дорозі до Дамаска (Ді 9), Павло з переслідувача став ревним послідовником Христа. Після цього він подався до Аравійської пустелі, щоб на самоті переосмислити та поглибити те, що Бог дарував йому досвідчити. Щойно по трьох роках після пережитої зустрічі з Христом під Дамаском Павло в Єрусалимі зустрівся з Петром, який перший з-поміж апостолів бачив Воскреслого (1 Кор 15:5), Павло ж був останнім з-поміж тих, які бачили Воскреслого Господа(1 Кор 9:1; 15:8). Згадка про заледве двотижневе перебування в Єрусалимі та зустріч тільки з Яковом, наочним свідком життя Ісуса, підкреслює незалежність Павла як апостола, яка проявлялася також далеко поза Юдеєю, в околицях Антіохії й Тарса.

Meditatio (розважання)

«Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей, 12. бо ж я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа». Обвинувачувачі Павла, які перекручували Добру Новину і казали колишнім язичникам Галатії, що для того, аби стати християнами, спочатку слід обрізатися, вдавалися і до обмови апостольського авторитету Павла, який навернув цих язичників до Христа. Цілком можливо, вони закидали Павлові, що той нібито надто незалежний від апостолів-лідерів церкви в Єрусалимі, і це робить його оманливим служителем. Відтак Павло каже, що, незважаючи на його сповидну незалежність, лідери церкви в Єрусалимі підтвердили його покликання та Євангеліє, яке він проголошував, і цим підтвердили законність його місії.

У в. 11 Павло починає лист з оборони свого апостольського авторитету – він виразно підкреслює його походження від самого Бога, а не від людей. І тут ідеться не просто про нього самого, але про Євангеліє, яке доручив йому проповідувати Сам Господь. Перед зустріччю з Ісусом у дорозі до Дамаска Павло був строгим юдеєм і ревним противником християнства (Ді 7–9; 22:2–11; Флп 3:1–5). Але, як стверджує Павло у в. 15, з ним сталося те саме, що колись із старозавітними пророками Єремією та Ісаєю (Єр 1:5; Іс 49:1), – уже від утроби його матері Бог обрав його для місії і в такий спосіб показав, що продовжує реалізовувати Свій план спасіння у світі. Пророки й апостоли мали владу від Бога промовляти в Його імені й закликати людей жити згідно з Божими обіцянками.

Павло наголошує, що Бог вибрав його як інструмент проголошення Доброї Новини для язичників. Апостол не потребував жодного потвердження від людей, адже Бог Сам об’явив Свого Сина та Євангеліє «у ньому» (в. 16) – Павлі (Ді 26:17, 20, 23). Використовуючи термін «Син», апостол Павло випереджує теми й переміни, які відбулися з віруючими і про які він розповідатиме у Гал 3–4. Тут апостол каже, що віруючі вже більше не є рабами, які живуть під Законом, але дітьми, які живуть під обітницею. Усі віруючі об’єднані із Сином через Духа Сина – Ісуса Христа (Гал 4:6–7).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за покликання та розуміння Євангелія…

Contemplatio (споглядання)

Павло мав глибокий досвід Бога та унікальне розуміння свободи і спасіння, яке отримує кожна людина, приймаючи з вірою Євангеліє Ісуса Христа. Яким є мій досвід Бога? Наскільки я свідомий (-а) того, що отримую через прийняття Євангелія?


[1] Коментар до тексту та розважання основані на: Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2534; D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Gal 1:11–19.

2 коментарі до “20-та неділя після П’ятдесятниці. Покликаний Богом для проголошення Євангелія Його Сина (Гал 1:11–19)”

  1. Світлана

    Я прийшла до Бога через терпіння, але я зрозуміла,що це благодать Божа,бо я навернулася.Я відкрила для себе, через Євангліє, суть свого існування, своє покликання.Служити людям і бути гідною дитиною Божою..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.