20-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Ісус продовжує навчати на Рівнині (Лк 6:24–30)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. 26. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні. 27. А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся

Коментар до тексту

Уривок сьогоднішнього Євангелія є частиною проповіді Ісуса на Рівнині, в якій Євангелист Лука, відповідно до своїх намірів та потреб аудиторії, стисло передає навчання Ісуса, яке в Матея в більш розлогій формі розміщене в т. зв. Нагірній проповіді в 5 – 7 главах.

На відміну від Матея, Лука подає заповіді Блаженств у скороченій формі, але вони містять т. зв. антитези – чотири перестороги «Горе вам» – для багатих, ситих, тих які проводять час у веселощах, і тих які люблять людську славу. Гарне та забезпечене життя, може бути не тільки результатом важкої праці, але й наслідком надужиття та пригноблення інших, в результаті чого – хтось є бідним, голодним, а когось – як учнів Ісуса – обмовляють та переслідують.

«Чотири обітниці і чотири перестороги за формою нагадують великі статути Ізраїлю, які містилися в Старому Завіті. У Книзі Второзаконня (27–28) наводилися списки «благословень» для тих, хто дотримується Закону, і «проклять» для тих, хто його не дотримується. Благословення і прокляття були частиною договору, або Завіту/ Союзу, що регулює відносини між Богом і Ізраїлем. І ось тепер Ісус пропонує свою версію цього договору для спільноти своїх послідовників, які формують новий Ізраїль… В центрі цієї поведінки лежить універсальний принцип: вам слід чинити саме так, бо це – по-Божому. Бог щедрий до всіх людей, надмірно щедрий (на думку скупих): у Нього багато благ, і всі можуть з них користати, як гідні, так і не негідні… Ми змушені з жалем визнати, що покоління християн, які змінювали одне одного – знали мало, або не знали нічого про такого Бога, про якого говорив Ісус. Схоже, що часто під ім’ям Ісуса поклонялися якомусь похмурому Богові, скупому Богові, Богові, єдина турбота якого – зробити життя важким, а спасіння – майже неможливим. Але разом з тим даний уривок викриває і ту давню ідею (поширену як в часи Ісуса, так і сьогодні), згідно з якою всі релігії в дійсності – одне і те ж, що всі боги насправді суть варіаціями однієї теми. Цей Бог – інший. Якщо б ви жили в суспільстві, в якому би всі вірили в такого Бога, не було б ніякого насильства. Не було б ніякої помсти. Не було б ніяких поділів на класи, касти, або раси. Мати власність не було б важливішим, ніж знати, що у твого ближнього все в порядку…»[1]

Meditatio (розважання)

«Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні.». Навіть якщо ми з природи дуже скромні, нам приємно, коли про нас говорять добре. До цього можна звикнути й тоді життя – може не завжди усвідомлено – починає нагадувати гонитву за визнанням – намаганням отримати як найбільше лойків.

Апостол Павло в Першому посланні до Солунян пише: «Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.» (1 Сол 2:4). Проголошення Євангелія – це служіння Правді – служіння самому Христові на знак вдячності за Його служіння для нас, за Його повсякчасну вірність та спасіння – дароване ціною власного життя. Це покликання кожної охрещеної особи.

Найефективніше проголошення Євангеліє не відбувається завдяки гарній риториці чи знанню великої кількості цитат зі Святого Письма – хоча і це було б не зайве. Святий Франциск, посилаючи своїх учнів на проповідь заохочував їх творчо свідчити Ісуса, й казав, що якщо вони використають усі наявні засоби та способи, тоді можуть це робити і словами. Справжнє християнське життя відтак, є свідченням правді – буття собою у гармонії та відповідності з Божим задумом. Це не кон’юнктура, яка створює певне роздвоєння – між тим ким ми хотіли б бути – і тим ким ми є бо так мусимо. Сподобатися усім неможливо. Можливо – любити людей, служити людям, – тобто наслідувати Христа, що в дійсності й означає – бути собою.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість розуміння, що наслідування Тебе – це найкращий спосіб бути собою…

Contemplatio (споглядання)

Багато людей мають когось, до кого хочуть бути подібними. Від нашого досвіду зустрічі з Христом, зміни нашого життя і свідчення назовні – залежить скільки людей захоче бути подібними до Ісуса – знайде справжню дорогу, щоб бути собою…


[1] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. – 71, 73–74

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *