20-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Ісус продовжує навчати на рівнині (Лк 6:24–30)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. 26. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні. 27. А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся».

Коментар до тексту

Уривок сьогоднішнього Євангелія є частиною Проповіді Ісуса на рівнині, в якій Євангелист Лука, відповідно до своїх намірів та потреб аудиторії, стисло передає навчання Ісуса, яке в Матея в розлогішій формі розміщене в т. зв. Нагірній проповіді (5−7 глави).

На відміну від Матея, Лука подає Заповіді Блаженств у скороченій формі, але вони містять т. зв. антитези – чотири перестороги «Горе вам» для багатих, ситих, тих, які проводять час у веселощах, і тих, які люблять людську славу. Гарне та забезпечене життя може бути не тільки результатом важкої праці, але й наслідком надужиття та пригноблення інших, а через це хтось є бідним, голодним, а когось, як учнів Ісуса, обмовляють та переслідують.

«Чотири обітниці і чотири перестороги за формою нагадують великі статути Ізраїлю, які містилися в Старому Завіті. У Книзі Второзаконня (27−28) наводилися списки “благословень” для тих, хто дотримується Закону, і “проклять” для тих, хто його не дотримується. Благословення і прокляття були частиною договору, або Завіту / Союзу, що регулює відносини між Богом та Ізраїлем. І ось тепер Ісус пропонує Свою версію цього договору для спільноти Своїх послідовників, які формують новий Ізраїль… У центрі цієї поведінки лежить універсальний принцип: вам треба чинити так, бо це – по-Божому. Бог щедрий до всіх людей, надмірно щедрий (на думку скупих): у Нього багато благ, і всі можуть з них користати, як гідні, так і не негідні… Ми змушені з жалем визнати, що покоління християн, які змінювали одне одного, знали мало або не знали нічого про такого Бога, про якого говорив Ісус. Схоже, що часто під іменем Ісуса поклонялися якомусь похмурому Богові, скупому Богові, Богові, єдина турбота якого – зробити життя важким, а спасіння – майже неможливим. Водночас цей уривок викриває і ту давню ідею (поширену як в часи Ісуса, так і сьогодні), згідно з якою всі релігії − насправдіодне і те саме, що всі боги,по суті, є варіаціями однієї теми. Цей Бог – інший. Якщо б ви жили в суспільстві, в якому всі вірили бу такого Бога, не було б ніякого насильства, не було б помсти, не було б ніяких поділів на класи, касти або раси. Мати власність не було б важливішим за те, що у твого ближнього все гаразд…»[1].

Meditatio (розважання)

«Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні». Навіть якщо ми з природи дуже скромні, нам приємно, коли про нас говорять добре. До цього можна звикнути, і тоді життя, може не завжди усвідомлено, починає нагадувати гонитву за визнанням – намаганням отримати якомога більше лайків.

Апостол Павло в Першому посланні до Солунян пише: «Але як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші» (1 Сол 2:4). Проголошення Євангелія – це служіння Правді, служіння Самому Христові на знак удячності за Його служіння для нас, за Його повсякчасну вірність та спасіння, дароване ціною власного життя. Це покликання кожної охрещеної особи.

Найефективніше проголошення Євангелія не відбувається завдяки гарній риториці чи знанню великої кількості цитат зі Святого Письма, хоча і це не зайве. Святий Франциск, посилаючи своїх учнів на проповідь, заохочував їх творчо свідчити Ісуса і казав, якщо вони вже використають усі можливі засоби іспособи, тоді можуть робити це також словами. Справжнє християнське життя є свідченням правди – це бути собою в гармонії відповідно до Божого задуму. Це не кон’юнктура, яка створює певне роздвоєння між тим, ким ми хотіли би бути, і тим, ким ми є, бо так мусить бути. Сподобатися усім неможливо. Можливо любити людей, служити людям, тобто наслідувати Христа, і ценасправді означає бути собою.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість розуміння, що наслідувати Тебе – це найкращий спосіб бути собою…

Contemplatio (споглядання)

Чимало людей мають когось, на кого хочуть бути схожими. Від нашого досвіду зустрічі з Христом, зміни нашого життя і свідчення для інших залежить, скільки людей захоче бути схожими на Ісуса і знайде справжню дорогу, щоби бути собою…


[1] T. Wright. Luck for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 71, 73−74.

4 коментарі до “20-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Ісус продовжує навчати на рівнині (Лк 6:24–30)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *