Lectio (читання)
«Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії й жити. 9. Ми дійсно мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих. 10. Він визволив нас від такої смерти і визволяє далі. Маємо надію, що Він ще визволить нас, 11. якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас, щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас».
Коментар до тексту[1]
Павло заснував церкву в Коринті приблизно 51 року під час своєї Другої місійної подорожі (Ді 18). Після 18 місяців, проведених там, він залишив місто з метою подальшої місіонерської праці. Апостол планував знову відвідати Коринт, перейшовши Македонію (1 Кор 16:5–9; 2 Кор 1:16), але натомість прийшов до Коринта прямо з Ефеса. Цей візит виявився доволі болючим, і Павло, залишивши місто, мусів написати гострого листа до громади (2 Кор 2:1–5; 7:12). Почувши про позитивний відгук на свій лист (2 Кор 7:6–7), Павло написав 2 Кор, щоби підтримати місцеву церкву, підготувати до збірки для вбогих у Єрусалимі (2 Кор 8–9) та застерегти про фальшивих апостолів, які з’явилися в їхньому середовищі (2 Кор 10–13). Події, описані у 2 Кор, відбувалися під час Третьої місійної подорожі Павла, він написав про них у 55–77 роках, перебуваючи в Македонії (2 Кор 2:13; 7:5; 9:2). Азія була римською провінцією, розташованою на території сучасної Туреччини. Павло, ймовірно, говорить про випробування, які він пережив у м. Ефес, вони описані в Ді 19:23–41 та 1 Кор 15:31–32.
Meditatio (розважання)
«Він визволив нас від такої смерти і визволяє далі. Маємо надію, що Він ще визволить нас». Суворі переслідування, які часто досвідчував Павло, спричинили те, що він почувався так, ніби суддя засудив його на смерть (в. 9). Про один із таких епізодів читаємо в Діяннях апостолів: «Аж тут з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволікли геть за місто, думавши, що він умер, 20. та коли учні його обступили, він устав і повернувся в місто. Наступного дня вийшов із Варнавою в Дербу» (Ді 14:19–20). Дуже часто служіння великого апостола здійснювалося між життям і смертю, він говорить про це упродовж усього листа у 2 Кор (2:16; 4:7–14; 5:1–10; 13:4).
Павло впевнено очікує, що Бог, Який не раз визволяв його від переслідувань, визволить і в майбутньому. Він вважає, що це визволення буде не заради нього самого, а заради віруючих і тих, хто ще не чув євангельського послання (пор. Флп 1:21–26; 2 Тим 4:17). Павло був покірний в очікуванні мучеництва, тому у всьому покладався на Бога, Який воскрешає мертвих. Бог воскресив Ісуса і воскресить тих, які уснули в Ісусі (1 Кор 15). Позаяк Бог неодноразово рятував апостола від смерті, то ці ситуації послужили для нього запевненням і провіщенням визволення від смерті і його, і тих, які вже стали мучениками, у День, коли настане загальне воскресіння.
Павло заохочує коринтян долучитися до молитов інших християн, щоби Господь визволяв його і надалі задля духовного добра багатьох людей. Він називає це визволення грецьким словом «χάρισμα / harisma / дар», яке означає результат щедрої дії Бога. Цей «дар» визволення дається для того, щоби багато людей могли скласти за це «подяку» – грецькою «εὐχαριστέω / evharisteo». Ці два грецькі слова в оригіналі творять певну гру слів: подяка Богові, Який відповідає на молитву, має перевагу над порятунком Павла у відповідь на молитву.
Oratio (молитва)
«Бо Ти моя надія, Господи, – Господь моє уповання від юности моєї» (Пс 71:5).
Contemplatio (споглядання)
Виступаючи на бій із Голіятом, молодий Давид сказав до царя Саула: «“Господь, Який врятував мене з левиних та ведмежих лап, врятує мене і з рук цього філістимлянина”. Тоді Саул сказав до Давида: “Іди, і нехай Господь буде з тобою!”» (1 Сам 17:37). Пишучи до свого учня Тимотея, якого поставив єпископом в Ефесі, Павло каже: «На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на Живого Бога, Який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (1 Тим 4:10). Як ми поводимося у важких обставинах нашого життя? Хто, що і чому є нашою надією?
[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 1:1–11; R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 690–691.
Дякую
Дякую за вашу працю!