20-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Усе найважливіше – у Христі (Флп 3:1–8)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Урешті, брати мої, радуйтеся в Господі. Писати вам те саме мені не важко, а вам воно корисно. 2. Уважайте на собак, уважайте на лихих робітників, уважайте на обрізання! 3. Ми бо обрізання, що Духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло, 4. хоч я міг би покладатись і на тіло. Коли хтось інший думає покладатися на тіло, то я ще більше: 5. обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за Законом; 6. щодо горливости – гонитель Церкви, щодо справедливости в Законі – бездоганний. 7. А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. 8. Ба більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати».

Коментар до тексту

У перших трьох віршах цього уривку Павло остерігає филип’ян від навчання фальшивих учителів. Апостол відсилається до настанов, якими він ділився з филип’янами під час попереднього візиту або в якомусь іншому листі (в. 1). Усі три перестороги у в. 2 вказують на людей, які навчали, що всі християни повинні виконувати єврейський Закон. Дискусія про роль Закону була дуже болючою темою для ранньої Церкви, особливо коли мова йшла про віруючих, які походили з язичників. У Ді 15 подано опис Єрусалимського собору, який мав визначити, чи християни язичницького походження повинні дотримуватися єврейського Закону, головно практики обрізання, яке була ознакою приналежності до Божого народу, починаючи від Союзу Бога з Авраамом (Бут 17:9–14). На соборі було вирішено, що неєвреї, стаючи християнами, не повинні обрізуватися. На думку Павла, особи, які вважали, що обрізання таки потрібне, дуже спотворюють євангельську Вістку тим, що намагаються доповнити ще чимось жертву Ісуса на Хресті. Апостол стверджує, що справжнім знаком приналежності до Божого народу, тобто справжнім обрізанням, є поклоніння Святим Духом та прослава діянь Ісуса Христа; особа, спасенна в Ісусі Христі, не має потреби покладатися на «тіло» – практикувати обрізання та інші практики старозавітного Закону (в. 3). Від в. 4 для того, щоб показати марність навчання лжевчителів, Павло ставить самого себе за приклад для наслідування. Народжений у діаспорі (м. Тарс у римській провінції Кілікія), єврей з коліна Веніамина, Павло був обрізаний, належав до секти фарисеїв, старанно виконував Закон і навіть ревно переслідував християн, але усе це йому не тільки нічого не додало, але й засліпило так, що він не міг розгледіти щедрого Божого дару спасіння в Ісусі Христі[1].

Meditatio (розважання)

«Ба більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати». Наприкінці Своєї Прощальної промови, зверненої до апостолів, у молитві, яку називають Архиєрейською, Ісус так молився до Небесного Отця: «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого Ісуса Христа» (Йо 17:3). Павло пізнав, що віра у Христа дарує вічне життя. Ні наші зусилля спрямовані на виконання Божих заповідей, ні навіть найважливіші духовні практики не спасають самі – спасає тільки Христос, Який помер на Хресті за наші гріхи і славно Воскрес для нашого оправдання.

Саме тому Павло доволі гостро, а водночас недвозначно і відверто каже, що усе його єврейське насліддя, яким би воно не було важливим та дорогим для нього, якщо порівняти з даром спасіння в Ісусі Христі, є нічим. Закон і заповіді увиразнювали гріх, вказували шлях спасіння, але самі не спасали. У посланні до Галатів Павло пише: «Раніше, ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною Закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що Закон був нашим вихователем аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25. А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26. Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Усі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3:23–27).

Відтоді усе життя Павла було спрямоване на те, щоб кожна людина пізнала Христа і своє грандіозне майбутнє в Ньому. У Посланні до Ефесян Павло так пише про мету і місію свою, а також інших благовісників: «І Він Сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями 12. для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового Тіла, 13. аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4:11–13).

Oratio (молитва)

«Подяка хай буде Богові за Його дар несказанний!» (2 Кор 9:15).

Contemplatio (споглядання)

У посланні до Римлян Павло висловлює переконання, що спасіння, яке ми отримали в Ісусі Христі, ніхто і ніщо не може від нас забрати: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8:38–39). Так само каже й апостол Петро: «Бо Його Божа сила дала нам усе до життя та побожности, завдяки спізнанню Того, Хто нас покликав Своєю славою та силою!» (2 Пт 1:3). В Ісусі Христі ми маємо усе найважливіше! Як це усвідомлення керує нашим життям?


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Phil 3:1–8.

4 коментарі до “20-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Усе найважливіше – у Христі (Флп 3:1–8)”

  1. Світлана

    Дяеую Глсподи за всі дари і ласки, укріплюй мою віру, дай ласку пізнати себе і Тебе

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.