Lectio (читання)
«Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню, 2. де сорок день Його спокушав диявол; і протягом тих днів Ісус не їв нічого. Коли ж вони скінчились, Він зголоднів. 3. А диявол Йому й каже: “Якщо Ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом”. 4. Ісус озвався до нього: “Писано, що не самим лише хлібом житиме людина”. 5. Тоді диявол вивів Його високо, показав Йому в одну мить усі царства світу, 6. і сказав до Нього диявол: “Я дам Тобі всю цю владу і славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. 7. Тож коли Ти поклонишся передо мною, вся Твоя буде”. 8. Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і Йому єдиному служити”. 9. Потім він повів Його в Єрусалим, поставив на наріжнику Храму і сказав до Нього: “Коли Ти Син Божий, кинься звідсіль додолу; 10. писано бо: Він ангелам Своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали; 11. і: Вони знімуть тебе на руки, щоб ти ногою своєю не спіткнувсь о камінь”.12. Але Ісус озвався до нього: “Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого”. 13. І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу. 14. Ісус у силі Духа повернувся в Галилею, і чутка про Нього рознеслася по всій околичній країні. 15. Він навчав по всіх їхніх синагогах, і всі Його хвалили».
Коментар до тексту
«За усіма трьома синоптичними Євангеліями (Мт 4:1−11; Мк 1:12−13; Лк 4:1−13), відразу після хрещення Дух повів Ісусав пустелю для спокушування від диявола. Зауважимо, що Біблія ніде не описує зовнішність диявола, тільки Павло каже, що сатана може приймати вигляд ангела світла (2 Кор 11:14). Роги, копита і хвіст приписують дияволові лише у фольклорі.
Випробування в пустелі виросло з досвіду Ісуса при хрещенні, коли Божественний Голос сповістив, що Він – улюблений Син Божий. Упродовж сорока днів Ісус постив і вирішував, як і для чого Він має використовувати цю надзвичайну силу, яку в Собі відчував. І тут перед Ним постали три спокуси:
перша: перетворити каміння на хліб − це зваба використовувати сили заради свого власного блага, тобто це спокуса егоїстичної безпеки;
друга: зістрибнути з крила Храму (очікуючи бути підхопленим свого роду небесним парашутом) − це зваба одержати велику кількість послідовників шляхом чудес і магії,тобто це спокуса дешевої популярності;
третя: тимчасово поклонившись дияволові, отримати всі царства світу цього −це зваба здобути панування над секулярними державами, пішовши на компроміс зі злом, тобто це спокуса світської влади.
Звідки нам відомо про цю подію? Можливо, Ісус Сам розповів про неї учням. Сумніватися в її історичній достовірності немає підстав: ніхто в ранній Церкві не став би вигадувати такі речі про Месію, бо спокушування диявола взагалі не фігурувало в месіанських очікуваннях. Церква не допустила, щоб ця розповідь була забута, знаходячи в ній важливі ключі до розуміння особистості та місії Ісуса.
Як зауважив один з перших християнських богословів, якби Ісус піддався спокусі врятувати Себе від неприємних життєвих обставин способами, недоступними простим смертним, Він не зміг би «співчувати нашим недугам» (Євр 4:15). Позаяк Ісус «зазнав усього, подібно, як ми, крім гріха» (Євр 4:15), Він зміг стати «милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, власне, що страждав і Сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу» (Євр 2:17−18). Отже, згідно з цим тлумаченням, диявол хотів підбити Ісуса на ті вчинки, які завадили б Йому вповні пережити людські труднощі.
Напевно під час своєї проповіді Ісус неодноразово стикався зі спокусою збільшити Свою популярність, вразивши натовп могутніми чудесами. Однак Він не став шукати слави, перетворюючи каміння на хліб або творячи інші ефектні трюки. Стратегія Його месіанського служіння була іншою: навчати словом і прикладом, щоб люди побачили і прийняли Божественний дар милості й сили, доступний усім, хто покається і прийме заклик Царства. Ісус розглядав віру як свобідне рішення, а не як щось вимушене, і ще на початку Свого служіння вирішив: Його чудеса відіграватимуть вторинну роль, допомагаючи вірити тим, хто вже схилявся до віри на інших підставах; вони не будуть приголомшувати уми тих, хто не симпатизує ні Йому, ні Його цілям»[1].
Meditatio (розважання)
«Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню». Декілька років тому, майже випадково, я купив на Амазоні книжку Ніколаса Томаса Райта «Шлях Господа», яка пізніше стала мені у великій пригоді під час моєї першої прощі до Святої Землі. У цій книжці я знайшов підсумки та кристалізацію думок, які для мене були дуже близькі та які мені варто було би прочитати десь у середині 90-х. Тоді такої книжки я, на жаль, не мав. Позаяк у ній є роздуми, які для мене дуже добре пояснюють суть пустелі, в якій перебував Ісус, та через яку раніше чи пізніше переходить кожний християнин, то нижче подаю деякі думки, які дуже добре пояснюють сьогоднішній уривок Євангелія.
«Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси» (Сир 2:1). Якщо ми справді наповнені Духом, то маємо бути готові, що Дух поведе нас у пустелю…
Пустеля може приходити в багатьох формах та образах так само, як дуже різною є пустеля Юдейська… Пустеля духовної подорожі схожа до фізичної: сухість, брак задоволення від молитви або читання Святого Письма, втрата відчуття значущості літургійного життя або важливості прийняття Святих Тайн…
Коли Ілля утік від переслідування Єзавелі через те, що повбивав пророків Ваала, то був настільки розчарований і виснажений, що просив у Бога смерті. Якою була відповідь Бога? Багато всього, але перші три − поспи, поїж, пий (1 Цар 19). Тобто іноді треба просто фізично відпочити…
Пустеля завжди є місцем випробування, це час, коли маємо перестати пити молоко й навчитися їсти тверду їжу (пор. Євр 5:12−14).
Часто спокуси важко розпізнати, бо вони є спотворенням справжнього покликання… Для розрізнення покликання і спокуси треба чітко уявляти наше справжнє покликання…
Ми мусимо бути готові до пустелі: якщо ми почали подорож, раніше чи пізніше ми її знайдемо, або вона знайде нас. Це не просто місце, через яке ми, на жаль, мусимо перейти, це місце, де ми дізнаємося нові речі про себе та про Бога.
Правильними запитаннями в пустелі не є «Чому?» або «Чому я?» – на них не завжди знайдемо відповіді або, можливо, не відразу. Неправильним також є запитання «Коли?» (це все закінчиться). Правильними запитаннями є «Що?» («Що я думаю / можу з усім цим робити?») та «Хто?» («Яким я відкриваю себе?», «Хто я є?», «Хто Бог є?»). Важливо завжди пам’ятати, що Ісус був у пустелі перед нами…
Пустеля навколо нас відкриває нам очі на пустелю всередині нас… Однією з причин, чому Бог провадить нас у пустелю, є Його прагнення, щоб ми були більш інтегрованими… Бог, уякого ми віримо, є також Богом пустелі… Його Син провів там 40 днів, спокушуваний, як і ми, тільки без гріха…
Отці-пустельники стали ними не тому, що втікали від грішних міст (вони дуже добре розуміли, що навіть святі беруть свою грішність із собою в пустелю), а тому, що вони знали, що в пустелі знайдуть Бога в абсолютно новий («свіжий») спосіб…»[2].
Oratio (молитва)
Господи дякую Тобі, що Ти перейшов пустелю переді мною. Якщо я також маю її перейти, то провадь мене за руку…
Contemplatio (споглядання)
Християни не позбавлені викликів і труднощів життя, вони досвідчують терпіння, як і всі інші люди, різниця тільки в тому, що ми переносимо терпіння з іншою свідомістю та разом з Ісусом…
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 132−134.
[2] N. T. Wright. The Way of The Lord. Christian Pilgrimage Today. William B. Eerdmans Publishing Company. Grand Rapids, Michigan / Cambridge, U.K. 2014, P. 31−39.
Дуже дуже дякую!!! Пустеля це дар Божий!
Дякую,Господи,що ведеш за руку!
Дякую щиро Вам! ?
Дякую .Боже допоможи мені пройти мою пустелю