18-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Контролювання емоцій (Еф 4:25–32)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму, ми бо один одному члени. 26. Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом, 27. і не давайте місця дияволові. 28. Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує. 29. Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його. 30. І не засмучуйте Святого Духа Божого, що Ним ви назнаменовані на день відкуплення. 31. Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. 32. Будьте натомість добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол Павло закликає вірних церков, розташованих навколо Ефеса, зберігати єдність у Христі та назавжди відмежуватись від колишнього життя у язичництві. В Еф 4:17–19 апостол пригадує, яким було їхнє життя, коли вони були ще віддалені від Бога, та заохочує їх скинути із себе стару людину «й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф 4:24). Будучи членами містичного Тіла Христового – Церкви, християни покликані свідчити зрілу єдність, ласкавіcть та доброзичливість. Справжні учні Ісуса − це особи, які вміють долати гіркоту і гнів та постійно вчаться прощати[1].

Meditatio (розважання)

«Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом». Для багатьох людей ці слова можуть видатися дивними, але тут Павло цитує Пс 4:5 у перекладі Септуаґінти: «Гніваючись, не грішіте; що говорите в серцях ваших, у тому кайтеся на ложах ваших»[2]. Септуаґінта − це переклад Єврейських Писань грецькою мовою, здійснений в Олександрії для юдеїв діаспори приблизно у ІІІ ст. до Хр. До речі, більшість цитат зі Старого Завіту в Новому Завіті євангелисти та автори послань взяли саме з цього перекладу.

Отже, у цьому вірші Павло визнає, що важко уникнути обурення чи гніву, але важливо пильнувати, щоб така реакція не переросла у віддалення від Бога, тобто гріх. Гнів, обурення чи роздратованість можуть виникати як реакція на несправедливість, але треба остерігатися, щоби сама реакція не стала несправедливістю, внаслідок якої людина могла би втратити свою «людськість». Якщо гнів триває у нашому серці, то це означає, що він пускає своє коріння, тоді ми даємо місце дияволові в нашому житті (в. 27) і, звичайно ж, засмучуємо Святого Духа (в. 30). Цими словами Павло немовби хоче сказати, що наше погане ставлення до інших може стримувати дію Святого Духа. Дух не може діяти в нашому житті, якщо ми ображаємо іншу особу, бо цим заперечуємо Його присутність у ній. Отже, гнів, який пускає коріння, є, по суті, протистоянням постійній Божій присутності.

Пророк Ісая каже: «Вони ж зворохобились, завдали смутку Духові Його Святому. І Він їм ворогом зробився, став з ними воювати» (Іс 63:10). Коли людина бунтується проти Божих задумів, вона виступає проти Бога і Його порядку, тому апостол Яків каже: «Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву, 20. бо гнів людини не чинить справедливости Божої» (Як 1:19–20). Божу справедливість приносить швидке примирення – це те, що не ділить, а зміцнює Церкву, не ранить наших ближніх, але навпаки дарує їм радість та полегшення, а також дає змогу Святому Духові скеровувати наш духовний зріст.

Oratio (молитва)

«Не палай гнівом на злочинців, тим, які творять беззаконня, не завидуй 2. Вони бо, як трава, швидко поникнуть, зів’януть, як рослина яра. 3. Уповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі й безпечним бути» (Пс 37:1–3).

Contemplatio (споглядання)

Потрібно любити Бога і Його правду, щоб не давати гніву панувати над нами. Людина має виразну і природну відразу до зла лише тоді, коли в її серці живе добро. Саме це добро, яке має міцний фундамент у серці людини, не дозволяє заполонити серце чомусь чи комусь іншому. Словами про гнів апостол Павло пригадує нам, щоб ми пильнували наше серце, чітко розуміли свої цілі та орієнтири і не дозволяли нікому і нічому звести нас із цієї дороги, адже ставки завжди дуже високі − зв’язок із Богом, результатом якого є справжнє життя, або ж відсутність цього зв’язку, результатом якого може стати дорога пристрастей та інстинктів, яка веде до загибелі.


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Eph 4:17–32.

[2] Цитується за українським перекладом книги Псалмів із Септуаґінти, яку здійснила Майстерня літургійних перекладів «Трипіснець».

7 коментарів до “18-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Контролювання емоцій (Еф 4:25–32)”

  1. Слава Ісусу Христу! В гніві можна образити словом, поті отямившись просити пробачення, і ніби все. Але залишається осадок як з одної сторони так напевне і з протилежної і з цим є тяжко жити. Дякую.

  2. Дуже тяжко контролювати,щоби сама реакція не стала несправедливістю…

    “погане ставлення до інших може стримувати дію Святого Духа. Дух не може діяти в нашому житті, якщо ми ображаємо іншу особу, бо цим заперечуємо Його присутність у ній. Отже, гнів, який пускає коріння, є, по суті, протистоянням постійній Божій присутності.”-ДЯКУЮ ЗА ПРИГАДУВАННЯ.

  3. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Дякую, о. Юрій, за коментар, мудрий і глибокий аналіз Слова!
    Хочу теж поділитися своїми думками стосовно гнівливості. Це гріховна пристрасть, і це ознака того, що ми ще тілесні. Якщо в серці є ще гірка заздрість, роздратування, гнів, сварливість, то не треба себе обманювати,- ми ще тілесні християни. Це все прояви «старої людини» у нас. Про це пише у своєму Соборному Посланні ап. Яків – Як.3:13-18.
    Сам Ісус Христос у Своій Нагірній проповіді прирівнює гнів до однієї з Заповідей Декалогу – «Не вбивай!» Ісус в Мт.5 переводить нашу увагу із зовнішнього видимого гріха на внутрішній мотив його вчинення. А цим мотивом в даному випадку буває сильний гнів. Людина у гніві може також ранити і навіть вбивати словом.
    У Посланні до Ефесян написано, що ми всі колись, не пізнавши Христа, «з природи були дітьми гніву»(Еф.2:3), швидко дратувалися, не стараючись зрозуміти іншу людину, бо в егоїзмі були зосереджені на собі, на своїх образах… Слава Богу, що поступово від цього нас звільняє, очищає, вчить здержливості, терпеливості, вмінню прощати. Насправді, відчутними є переміни, але ще треба багато в чому утверджуватися і багато ще від чого очищатися…. Але знаю, що Господь завжди довершує розпочаті справи; потрібно лише робити все, що від нас залежить, співдіючи з благодаттю Святого Духа!
    «І місця дияволові не давайте! – закликає кожного з нас ап. Павло у сьогоднішньому Слові (Еф.4:27).
    Якось читала у св. Отців, що диявол може легко підступати до людини, а навіть поневолити її найбільше через три види гріхів: нечистоти, окультизму, а також через впадання у сильний гнів, який зазвичай розпочинається з простого роздратування…

    — Господи, допоможи мені і всім нам бути духовно пильними, жити Твоїм Словом, щоб вповні скинути з себе стару людину і зодягнутися в нову, – уподібнитися до Христа!
    Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.